Іван Франко - Із секретів поетичної творчостi (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx163 Кб4675
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2194 Кб3168
    Сей спо­сiб предс­тав­лен­ня мож­на би наз­ва­ти ана­лi­тич­ним, i вiн зди­бається в по­езiї до­сить рiд­ко.

    Зводячи до­ку­пи те, що ми ска­за­ли про асо­цi­ацiю iдей i її за­ко­ни, мо­же­мо ска­за­ти, що по­ети - ро­зу­мiється, нес­вi­до­мо - ко­рис­ту­ються ти­ми за­ко­на­ми на оба бо­ки: во­ни з од­на­ко­вим упо­до­бан­ням раз ве­дуть на­шу уяву ту­ди, де вiд­бу­вається най­лег­ша асо­цi­ацiя, в iн­ший раз ту­ди, де во­на труд­нi­ша. Обi до­ро­ги од­на­ко­во доб­рi, хо­ча для рiз­них цi­лей.

    

8. ПОЕТИЧНА ФАНТАЗIЯ

    

    В 1884 р. Ле­метр, роз­роб­ля­ючи по­вiсть Зо­ля "L'Oe­uv­re", вис­ка­зав зне­хо­тя ду­же цi­ка­ву дум­ку: по­вiс­тi сього май­ст­ра "на­ту­ра­лiз­му" роб­лять на нього вра­жен­ня кош­ма­ру, сон­но­го при­ви­ду. Ле­метр ду­мав, ма­буть, що та­ким осу­дом на смерть роз­бив зо­лiвський на­ту­ра­лiзм, а тим ча­сом вiн зне­хо­тя дав свi­доцт­во од­нiй прав­дi, що Зо­ля поп­ри всi свої на­ту­ра­лiс­тич­нi докт­ри­ни i ди­вацт­ва є та­ки по­ет, ве­ли­кий по­ет, i хо­ча докт­ри­на зро­би­ла йо­го, як ка­же Ле­метр, "не­вольни­ком од­ної епо­хи, од­ної сiм'ї, од­ної по­ро­ди лю­дей i од­ної пи­са­тельської ме­то­ди", то про­те вiн, ви­пов­ню­ючи свiй план, тво­рить так, що йо­го твiр на­би­рає жит­тя i плас­ти­ки, по­ри­ває i зв'язує ду­шу чи­та­че­ву, опа­но­вує її по­дiб­но до сон­ної змо­ри, кош­ма­ру.

    Порiвняння по­етич­ної фан­та­зiї з сон­ни­ми при­ви­да­ми, а в дальшiй лi­нiї - з га­лю­ци­на­цi­ями, тоб­то з при­ви­да­ми на явi, не є пус­та за­бав­ка. Се яви­ще од­ної ка­те­го­рiї; тво­ря­чи свої пос­та­тi, по­ет в знач­нiй мi­рi чи­нить те са­ме, що при­ро­да, вик­ли­ка­ючи в людськiй нер­во­вiй сис­те­мi сон­нi вi­зiї та га­лю­ци­на­цiї. Зна­чить, кож­дий чо­ло­вiк у снi або в га­ряч­цi є до пев­ної мi­ри по­ет; сту­дi­ю­ючи пси­хо­ло­гiю сон­них вi­зiй та га­лю­ци­на­цiй, ми бу­де­мо ма­ти важ­нi при­чин­ки до пiз­нан­ня по­етич­ної фан­та­зiї i по­етич­ної твор­чос­тi.

    Я не ду­маю тут вда­ва­ти­ся в ши­ро­кi роз­вiд­ки, а вi­дiш­лю цi­ка­вих до ба­га­тої лi­те­ра­ту­ри про сни. На сни звер­не­на бу­ла пильна ува­га вже у ста­рих єгип­тян, гре­кiв та рим­лян. Їм на­да­ва­но вi­ще зна­чен­ня, бо­жеське нас­лан­ня, так са­мо як i по­езiї. Сна­ми зай­ма­ли­ся у гре­кiв фi­ло­со­фи (А р i с т о-т е л ь. De di­vi­na­ti­one) i лi­ка­рi Гiп­пок­рат, Га­лен). Для вжит­ку од­них i дру­гих зла­див Ар­те­мi­дор цi­лу кни­гу, де за­ве­де­но i усис­те­ма­ти­зо­ва­но ма­су снiв (Оней­рок­рi­тi­кон). Но­вi­ша пси­хо­ло­гiя зай­мається ни­ми та­кож ду­же пильно, по­час­ти з лi­карсько­го пог­ля­ду, при дi­аг­но­зi хо­роб (гл[яди]: М а с а г i s. Du som­me­il, des re­ves et du som­nam­bu-lis­me dans l'etat de ma­la­die. Lyon, 1857), а по­пе­ред усього - з пси­хо­ло­гiч­но­го, що­би на них слi­ди­ти iс­то­ту i вда­чу ду­хо­вих функ­цiй (гл[яди]: М a u r у. Le som­me­il et les re­ves. Pa­ris, 1878; V о l k e l t. Die Tra­ump­han­ta­sie; R. V i s с h e r. Stu­di­en iiber den Tra­um (Be­ila­ge zur Al­lge­me­ine Ze­itung 1876); Sche­mer. Das Le­ben des Tra­umes, вiд­по­вiд­нi ус­ту­пи в Вунд­то­вiй "Physi­olo­gisc­he Psycho­lo­gie" i Carl du Prel, "Psycho­lo­gie der Lyrik"). Для нас важ­но тут тiльки вка­за­ти, в чiм схо­диться сон­на фан­та­зiя з по­етич­ною, i для сеї цi­лi ми ко­рис­туємо­ся кни­жеч­кою Дю Пре­ля.

    Поперед усього: як повс­та­ють сон­нi при­ви­ди? Що­би се ви­яс­ни­ти, вий­дiм вiд зви­чай­них вра­жень. Як повс­та­ють зви­чай­нi вра­жен­ня? Так, що зi зверхнього свi­ту до­хо­дять до на­ших за­мис­лiв пев­нi ме­ха­нiч­нi чи хi­мiч­нi iм­пульси (твер­дi тi­ла, пли­ни, за­па­хи, трем­тiн­ня ете­ру або елект­рич­нi ру­хи) i удi­ля­ються на­шим нер­вам. Нер­ви про­во­дять їх до пев­них моз­ко­вих цент­рiв i в ко­мiр­ках на­шої моз­ко­вої субс­тан­цiї повс­тає об­раз то­го цент­ру, з яко­го вий­шов да­ний iм­пульс. Та врод­же­на си­ла на­шо­го моз­ку та­ка, що сей об­раз не уяв­ляється на­шiй свi­до­мос­тi там, де вiн справ­дi є, т. є. в ко­мiр­ках на­шо­го моз­ку, а не­на­че в про­ек­цiї у звер­не­нiм свi­тi, там, вiд­ки вий­шов iм­пульс або вiд­ки нам здається, що вiн вий­шов. Се є дже­ре­ло i спо­сiб на­шої смис­ло­вої пер­цеп­цiї (вiд­би­ран­ня вра­жень зверхнього свi­ту) та за­ра­зом дже­ре­ло на­ших змис­ло­вих iлю­зiй. Пер­ша часть сього про­це­су, т. є. на­тиск iм­пульсiв на наш ор­га­нiзм i до­но­шен­ня їх до моз­ку, вiд­бу­вається без на­шо­го спi­ву­дi­лу, за­те дру­га часть - про­ек­ту­ван­ня вра­жень наз­верх, їх умi­щу­ван­ня в зверхньому свi­тi - вiд­бу­вається не без пра­цi на­шо­го ро­зу­му, є здо­бут­ком дов­го­го дос­вi­ду по­ко­лiнь i кож­до­го осiб­ни­ка, хоч, зви­чай­но, вiд­бу­вається зов­сiм нес­вi­до­мо.

    В снi вiд­бу­вається зов­сiм ана­ло­гiч­ний про­цес, тiльки з од­ною важ­ною змi­ною. Тi нер­ви, що прий­ма­ють вра­жен­ня зi зверхнього свi­ту (пе­ри­фе­рич­нi), за­сип­ля­ють, не прий­ма­ють вра­жень, а влас­ти­во не до­но­сять їх до моз­ко­вих цент­рiв хi­ба в виїмко­вих ра­зах, ко­ли тi вра­жен­ня бу­дуть над­то сильнi. За­те внут­рiшнє, ве­ге­та­бiльне жит­тя ор­га­нiз­му в снi так са­мо сильне або й ще сильнi­ше, як на явi, i во­но вик­ли­кає ти­сяч­нi ру­хи, то­ни, на­тис­ки i змi­ни внут­рi на­шо­го ор­га­нiз­му, на якi ми на явi зви­чай­но не звер­таємо ува­ги та кот­рi те­пер, при ча­со­вiй па­ра­лi­зi на­шої ува­ги i не­функ­цi­ону­ван­нi пе­ри­фе­рич­них нер­вiв, без пе­реш­ко­ди до­хо­дять до моз­ко­вих цент­рiв. I тут дiється чу­до. До моз­ко­вих цент­рiв до­хо­дять, так ска­за­ти, те­лег­ра­фiч­нi звiст­ки про якiсь ру­хи, то­ни, блис­кав­ки i т. i., i тi цент­ри на влас­ну ру­ку, не конт­рольова­нi пе­ри­фе­рич­ни­ми нер­ва­ми, але на пiдс­та­вi при­вич­ки, вит­во­ре­ної ти­ми нер­ва­ми, умi­щу­ють усi тi те­лег­ра­фо­ва­нi звiст­ки в зверх­нiм свi­тi, а що вiн мо­мен­тально зад­ля не­функ­цi­ону­ван­ня пе­ри­фе­рич­них нер­вiв не iс­нує для на­шо­го ор­га­нiз­му, то моз­ко­вi цент­ри са­мi з влас­но­го за­па­су тво­рять со­бi той зверх­нiй свiт, т. є. вик­ли­ка­ють наг­ро­мад­же­нi в них об­ра­зи зверхнього свi­ту, вiд­по­вiд­нi до тих свi­жих вра­жень, якi до­хо­дять до них. Так, напр., мо­ле­кул кро­вi на­тис­не на слу­хо­вий нерв у го­ло­вi, - i що ж дiється? До слу­хо­во­го цент­ру в моз­ку до­хо­дить вiд слу­хо­во­го нер­ва, так ска­за­ти, слi­пий алярм. Центр пер­це­пує се як гук, i в тiй хви­лi з-по­мiж об­ра­зiв, наг­ро­мад­же­них у тiм цент­рi, встає один, чим-не­будь схо­жий з тим гу­ком, напр., об­раз гу­ку по­жар­но­го дзво­на. Сей об­раз на пiдс­та­вi за­ко­ну про асо­цi­ацiю об­ра­зiв вик­ли­кає вiд­по­вiд­нi об­ра­зи зо­ру, за­па­ху, до­ти­ку - i на­ша сон­на фан­та­зiя в од­нiй сот­нiй час­тi се­кун­ди сот­во­ри­ла в на­шiй уявi пов­ний, плас­тич­ний, жи­вий об­раз по­жа­ру - в тiй хви­лi сон­ний чо­ло­вiк зри­вається, опа­но­ва­ний стра­хом, i кри­чить "крiзь сон": "Ря­туй­те! Го­рить!"

    Вже з сього ко­рот­ко­го предс­тав­лен­ня вид­но, як ба­га­то по­дiб­но­го е мiж твор­чiс­тю сон­ної i твор­чiс­тю по­етич­ної фан­та­зiї. По­пе­ред усього в обох ра­зах про­цес вiд­бу­вається нес­вi­до­мо, "мо­зок функ­цi­онує як чис­тий про­дукт при­ро­ди, а не як дже­ре­ло суб'єктив­ної, реф­лек­тив­ної свi­до­мос­тi" (D u Р r е l. Ор. cit., 19). В обох ра­зах на­ша ду­ша дiз­нає iлю­зiї, що вит­во­ре­ний нес­вi­до­мою дi­яльнiс­тю моз­ку свiт об­ра­зiв є щось ре­альне, зверхнє, ле­жить по­за на­шим "я". В обох ра­зах ре­зультат ду­же по­дiб­ний - наг­ляд­нi, плас­тич­нi об­ра­зи. Як знаємо, сон­нi при­ви­ди вiдз­на­ча­ються та­кою нез­рiв­ня­ною плас­ти­кою, та­ким яр­ким ко­ло­ри­том, яких в дiй­снос­тi зви­чай­но не заз­наємо або заз­наємо в нез­ви­чай­но под­раз­не­нiм ста­нi, в га­ряч­цi, в га­лю­ци­на­цi­ях.

    Сон є, як се вид­но з по­пе­реднього, "про­бою на­шо­го моз­ку ви­яс­ни­ти якесь до­не­се­не йо­му вра­жен­ня". От тим-то бiльша часть на­ших слiв має, так ска­за­ти, ана­лi­тич­ний ха­рак­тер: у ме­не в но­зi є терн, у снi по­чу­ваю бiль, - i ме­нi сниться, що ме­не ку­сає га­дю­ка або пес. Iз по­душ­ки ви­лiз­ло пе­ро i ско­бо­че ме­нi по шиї - ме­нi сниться, що хтось сти­ха пi­дiй­шов до ме­не i пальця­ми ско­бо­че ме­не по шиї. Те, щ о н а д i л i є о д и н м о м е н т а б о я к и й с ь с т а н, с о н н а ф а н т а з i я у я в л я є я к р у х, я к ц i л и й д р а м а т и ч н и й п р о ц е с. Але те са­мi­сiньке чи­нить i по­ет. Стан чу­ми в се­лi по­етич­на фан­та­зiя ма­лює цi­лим ря­дом стра­шен­но плас­тич­них об­ра­зiв:

    Чума з ло­па­тою хо­ди­ла,

    Та гро­бо­ви­ща ри­ла-ри­ла,

    Та тру­пом-тру­пом на­чи­ня­ла

    I "со свя­ти­ми" не спi­ва­ла.

    Чи го­ро­дом, чи то се­лом

    Мете со­бi, як по­ме­лом.

    Подивляти тут тре­ба не тiльки плас­ти­ку по­оди­но­ких об­ра­зiв, але їх ве­ли­ке ба­гатст­во i рiз­но­род­нiсть: чу­ма яв­ляється i як гра­бар з ло­па­тою, i як дяк, що йде за по­хо­ро­ном не спi­ва­ючи, i як ха­зяй­ка, що змi­тає по­ме­лом зер­но - зов­сiм так, як у снi од­не i те са­ме вра­жен­ня, ко­ли во­но трив­ке i iн­тен­сив­не, вик­ли­кає за чер­гою рiз­нi об­ра­зи, що не­чут­но пе­ре­ли­ва­ються один у один. Я в снi дiс­таю бит­тя сер­ця, i в тiй се­кун­дi сон­на фан­та­зiя до­ком­по­но­вує ме­нi йо­го при­чи­ни: ме­не го­нить мед­вiдь, я тi­каю, нас­ка­кую на гли­бо­кий яр i стрiм­го­лов па­ду в бе­зод­ню.

Пошук на сайті: