Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_olivec.docx)Ivan_franko_olivec.docx65 Кб605
Скачать этот файл (Ivan_franko_olivec.fb2)Ivan_franko_olivec.fb292 Кб544

 

Іван Якович Франко

Олівець

    Прошу нi­яким свi­том не ду­ма­ти, що се я роз­по­вi­даю ви­дум­ку, або що на­пис на за­го­лов­ку сеї по­вiст­ки - яка-не­будь ме­та­фо­ра. Нi, дi­ло справ­дi йде про олi­вець, i то не цi­лий, а кус­ник от так, вiзьмi­мо, три ца­лi* (* Ц а л ь - мi­ра дов­жи­ни, 2,4 см.) зав­довж­ки. А втiм, як хто ска­же, що пiв­чет­вер­та ца­ля, то та­кож не пi­ду з ним до вiй­та су­ди­ти­ся. Але то знаю доб­ре, що чо­тирьох ца­лiв зав­довж­ки не три­мав. Се мiг би я, як ка­жуть прав­ни­ки, "ствер­ди­ти го­лов­ною при­ся­гою", або, як ка­жуть на­шi ясе­ни­ча­ни*(* Ясе­ни­ча­ни - се­ля­ни се­ла Ясе­ни­ця Сiльна (те­пер Дро­го­бицько­го рай­ону Львiвської об­лас­тi).), "по­бо­жи­ти й зас­ка­ри­ти­ся, на чiм свiт стоїть". Пiв­чет­вер­та ца­ля, не бiльше, за­дов­гий був ге­рой сеї по­вiст­ки. Хоть то лiт то­му чи­ма­ло, як ми ба­чи­ли­ся з ним ос­тан­нiй раз, себ­то - як я ба­чив йо­го, бо вiн своїм за­тем­пе­ро­ва­ним* (* За­тем­пе­ро­ва­ний - заст­ру­га­ний, за­гост­ре­ний) но­си­ком хi­ба ж мiг ме­не ба­чи­ти? А при­тiм вiн цi­лих пiв­то­ра днi ле­жав у моїй шкiльнiй тор­бi, пiд книж­ка­ми, дос­то­ту у тьмi кро­мiш­нiй! Аби не збре­ха­ти, то бу­де то­му не мен­ше шiст­над­ця­ти лiт, - до­во­лi ча­су, щоб за­бу­ти й про яко­го щи­ро­го при­яте­ля. А я не за­був про нього, про пiв­чет­вер­та ца­ля за­дов­гий кус­ник олiв­ця, в оп­ра­вi з тем­но-чер­во­но­го де­ре­ва, шес­тиг­ран­ний i по­лi­ту­ро­ва­ний на­жов­то, з срiб­ним, ви­би­тим на­пи­сом "Мit­tеl"* (* Се­ред­нiй (нiм.).)на ту­пiм кiн­цi; з дру­го­го кiн­ця був за­тем­пе­ро­ва­ний, не над­то ост­ро, а не над­то й ту­по, - са­ме стiльки, скiльки пот­рiб­но для сiльсько­го шко­ля­ра.

    В та­кiм ви­дi ле­жав вiн од­но­го зи­мо­во­го по­ран­ку на снi­гу на под­вiр'ї ясе­ницької шко­ли са­ме ко­ло стеж­ки, кот­ру про­топ­та­ли зра­на шко­ля­рi. Се був по­гiд­ний, чу­до­вий по­ра­нок. Мо­роз по­тис­кав, мов ска­же­ний; у по­вiт­рi лi­та­ли ма­ле­сенькi пла­точ­ки снi­гу, зов­сiм про­зiр­час­тi, вид­нi тiльки по дi­аман­то­вiм блис­ку, ко­ли в них за­ло­мав­ся со­няч­ний про­мiнь. Олi­вець не заст­ряг у за­мерз­лiм iск­рис­тiм снi­гу, а ле­жав зов­сiм на­вер­ха. Йо­го жов­та по­лi­ту­ра по­лис­ку­ва­ла­ся до сон­ця, а срiб­нi бук­ви "Мit­tеl" вид­нi­ли­ся зда­ле­ка. Пев­но, кот­рий­сь шко­ляр, бi­жу­чи до шко­ли, за­гу­бив йо­го. Вiн так i ле­жав, прос­тяг­нув­ши свiй чор­ний, за­ост­ре­ний но­сик до стiн шко­ли, не­мов си­лу­вав­ся вка­за­ти кож­но­му про­хо­жо­му, що там йо­го на­леж­не мiс­це; не­мов про­сив своїм срiб­ним пог­ля­дом, аби йо­го вий­ня­ти з тої хоть гар­ної, але ду­же хо­лод­ної пос­те­лi i за­нес­ти до шко­ли, вiд­ки ши­ро­ко по се­лу роз­ля­гав­ся гар­ми­дер хлоп­цiв, що до­жи­да­ли па­на про­фе­со­ра.

    Скажiть же те­пер са­мi на со­вiсть, що би ви зро­би­ли, як­би вам лу­чи­ло­ся по­ба­чи­ти та­ко­го Мit­tеl'а, i то в по­дiб­нiм, не зов­сiм для йо­го "чи­ну" вiд­по­вiд­нiм по­ло­жен­нi? Ду­маю, що 90 % iз вас, не пi­доз­рi­ва­ючи в нiм ге­роя не то по­вiст­ки, але на­вiть га­зе­тярської но­вин­ки або мi­зер­но­го анон­са, пiд­ня­ли б йо­го i схо­ва­ли поп­рос­ту до ки­ше­нi. Iн­шi 10 %, за­пев­не, на­вiть не схи­ли­лись би по нього.

Сторінка 1 з 14 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 > У кінець >>