Стрілець сильце заставив,
Спіймалась пташка вмить;
Він взяв її, щоб зараз
Головку їй скрутить.

Залебеділа пташка:
"Ой, стрільче, стій, пожди!
Я пташечка маленька,
Що з мене тут їди?

Пусти мене на волю,
Я дам тобі за те
Три добрії науки
На все твоє життє".

Стрілець мій здивувався:
"Чи бач, ся дробина
Мене навчати хоче!
Ну, що там зна вона?"

І мовить: "Добре, пташко!
Коли з твоїх наук
Я хоч що-то змудрію,
Тебе пущу я з рук".

І мовить птах: "Не жалуй
За тим, чи зле, чи гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може".

Стрілець подумав: "Правда!
За тим жаліть не гоже,
Що сталось раз і більше
Відстатися не може".

І мовить птах: "Не рвися,
Завдавши серцю скрути,
Що зробиш - розробити,
Минуле знов вернути".

Стрілець подумав: "Правда!
Шкода бажань і скрути:
Що зробиш - не розробиш,
Що сталось - не вернути".

І мовить птах: "Ніколи
Не вір ні в які дива:
Не вір ні в яку вістку,
Що просто неможлива!"

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>