Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_literatura_ii_zavdannya.docx)Ivan_franko_literatura_ii_zavdannya.docx39 Кб516
Скачать этот файл (Ivan_franko_literatura_ii_zavdannya.fb2)Ivan_franko_literatura_ii_zavdannya.fb279 Кб350

 

Іван Франко 

ЛІТЕРАТУРА, ЇЇ ЗАВДАННЯ І НАЙВАЖЛИВІШІ ЦІХИ 



Стаття 
-------------------------------------------------

(«Правда», часть літературно-наукова. Книжка друга. «Сьогочасне літературне прямування»)

Тямлю ще дуже добре тоті блаженні часи, коли бувало зійдеться нас кількох гарячих патріотів-ідеалістів і почнемо широку бесіду про літературу, її високі завдання і напрями, високі ідеали, котрі вона має вказувати чоловікові, про досконалість артистичної форми і про вплив, який має література на саму «передову» часть суспільності. Ми балакали голосно і гаряче, спорили про питання побічні та дальші, але на головне зо всім годилися, іменно на те, що вплив той огромний і благотворний, що ідеали тоті високі і завдання також високі. Правда, говорячи про такі високі матерії, ми, крім Шевченка, не здибали нікого, кого б могли узяти за примір (та й Шевченко — кожний чув у своїй совісті — якось не підходив сюди, якось не «пасував», мов гранчасте до круглого), — і для того звичайно ставили за примір писателів чужих — Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, — т. є. таких писателів, про котрих знали, що вони «великі», «генії», але не знали докладно, в чім лежить їх великість, в чім проявився їх геній. Підпираючися тими великими іменами, мов щудлами[1], ми плели несосвітенну тарабарщину про літературу (так я думаю нині про ті бесіди), — установляли і валили «вічні, незмінні естетичні правила», — а котрий гарячіший, то спішив і на примірах власної композиції доказувати правду і незмінність свіжоухвалених регул. Ах, се були часи святої благонаміреності та патріотичних поривів, часи молоді, коли все блискуче було золото, все римоване — поезія, все надуте — велич і повага. То що ж, — блаженні ті часи минули, пропали! Погляди змінилися, незмінні і вічні закони естетики розслизлися, мов сніг на сонці, література вказалася моєму оку вже не здалека, на висоті, як во дні оні, а зблизька, в домашнім, так сказати, уборі, за кулісами, а її всякі ідеали, величні завдання, артистичні форми, — все то — та що й говорити!.. Та й давні приятелі (бодай деякі, що між нами лишилися) зовсім уже не потягають балакати про «височину», — ба, коли часом зайде бесіда про літературу, то сейчас ставлять проти неї, мов таран-стінолом, проклятуще «Пощо?» і починають спорити про те хіба, чи потрібна література взагалі, чи ні? Правда, як страшно часи змінилися, хоч і в якім короткім часі!

Сторінка 1 з 8 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 > У кінець >>