ІВАН ФРАНКО
(1856-1916)

       Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у сільській початковій школі (1862-1864 рр.), у так званій нормальній школі при василі­анському монастирі (1864-1867 рр.), пізніше — у Дрогобицькій гімназії (1867-1875 рр.). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880 р.; 1889 р.). Майже постійно співпрацював з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, нау­ковець. Наукові інтереси Франка зумовили роботу над докторською дисертацією, яку він захистив 1893 р. у Віденському університеті. З 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер І. Франко 28 травня 1916 р.; похований у Львові.

Іван Франко — поет, прозаїк, драматург. Початок його літературної діяльності припадає на часи навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувалися в журналі «Друг» та сформували збірку «Баляды і росказы» (1876 р.). Найкращі твори другої половини 70-80-х рр. склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887 р.), що засвідчила творче зростання митця. Збірка поєднує поезії на різні теми, переважно громадянські. Наступна книжка поезій Франка «Зів’яле листя» (1896 р.) цілком відповідає авторському визначенню ліричної драми. Біографічно зумовле­на, вона водночас є мистецьким шедевром і драматичним людським документом.

До збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.) увійшли переважно поезії 1897 р. та частина більш ранніх творів. У них знайшли відображення моральні й громадянські пошуки автора, позначені напруже­ним драматизмом та складною динамікою емоцій. 1900 року побачила світ поетична збірка Франка «Із днів журби». Важливим етапом його поетичної біографії стала наступна книжка «Semper tiro» (1906 р.). Франкові належить авторство ряду творів у жанрі поеми, серед яких на особливу увагу заслуговують «Іван Вишенський» та «Мойсей». Останній твір стосується складного комплексу національної, громадянської й особистісної проблематики, осмисленого в узагальнено-філософському ключі. Поема перейнята суворим усвідомленням неминучості жертв і складних випробувань на шляху людини й народу до духовного оновлення.

І. Франко — автор більш як ста прозових творів. Природно, що не всі з них однорідні за мис­тецькими вартостями. Прикметною особливістю прози письменника є її виражена тенденційність, що іноді переходить у публіцистичність, схематичну ілюстрацію політичних ідей, як, наприклад, у повісті «Борислав сміється» (1881-1882 рр.). Серед драматургічних творів Франка безсумнівним здобутком є п’єса «Украдене щастя» (1893 р.).