Критика «Гімн» Франко

    Поезія «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ «вічного революціонера» як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет ак­центує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі».

У вірші «Гімн» мільйони пригноблених і скривджених покликав голос «вічного революціоне­ра», що не мириться з неволею. Розійшовшись «по курних хатах мужицьких, по верстатах реміс­ницьких», цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: «Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі».

Сила «науки, думки, волі» протистоїть тій «пітьмі», що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до становища раба. Енергійний ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивали визвольні настрої не тільки окремих соціальних верств, а й усього національно поневоленого народу. Вірш Івана Франка «Гімн», як і Шевченків «Заповіт», був одним з неофіційних гімнів бездержавного народу.

Поезія Івана Франка «Гімн» за звучанням, могутністю думки та заклику — одна з найсильніших поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходити­ся «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі. Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної вла­ди. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній:

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пітьмі поля...

Франко вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе зупинити. Але для цього треба:

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі...

Вірш покладений на музику, його ритм експресивний, а художні засоби (анафора, перелічен­ня, метафора) дуже виразні