Василь Герасим’юк

ПЕРШИЙ СНІГ


Притишив кров. Притишив крок.
І вищі стали гори.
Йде перший сніг,

немов пророк,

в якого серце хворе.

Як важко дихати йому!
як свіжо доокола!
Ступає у порожню тьму
нога різьблена, гола.

Йде сніг — немов під гору йде —
ледь дише, хоч безплотний,
і палець на уста кладе,
як знак мерця холодний.

О ні, то холод родовий.
А в ньому серцю легше.
Йде перший сніг на поклик мій.
Такий, можливо, вперше.