ЛАГІДНА ВДАЧА 


Мій телеящик знову й знову 
Гуде, кричить про хіт-парад, 
Про роки-токи, гіти, шоу, 
Томпон, підгузник, шоколад... 
Бува, увечері чи вранці 
Аж біля серця заболить: 
Коли вже так американців 
Ми перестанемо хвалить? 
Там все - найкраще на планеті, 
Там не життя, а благодать, 
А їхні місіси і леді 
Мішками снікерси їдять, 
Себе в басейні кожна миє 
І чистить зуби щодоби, 
Тому у них чистіші шиї 
І в голові нема лупи... 
Якщо ж поглянути на справу 
Без перебільшень і прикрас, 
Американцям, їй же право, 
Ой як далеко ще до нас! 
Якби вони пили і їли 
Таке, як ми п'ємо-їмо, 
Давно б, сердешні, маком сіли, 
А ми, нівроку, живемо. 
У їхніх Штатах, у сенаті 
Є люди літні й молоді. 
Вони здебільшого багаті, 
Але, як правило, худі. 
Зате у нас еліта наша 
І в злиднях маху не дає: 
Як потрапля на ситу пашу, 
То враз пузатою стає. 
У нас простий адміністратор 
Таку мармизу наїда, 
Що поруч з ним чужий сенатор 
Шулявським бомжем вигляда. 
І в цьому дивного немає, 
Такий наївний ми народ: 
Усе, що в руки потрапляє, 
Негайно пхаємо у рот. 
Злодюг на світі скрізь чимало, 
Та де ж іще такі були, 
Щоб власну хату обікрали 
І за доляри продали? 
Тому й радіє телеящик, 
Тому й випендрюється він, 
Що на землі немає кращих 
За ту Америку країн. 
У них колись там на зарплати 
Службовцям грошей не було, 
Так сколихнулися всі Штати, 
Аж президента потрясло. 
А ми без грошей вже, нівроку, 
Півроку й більше прожили, 
Але звання Людини року 
Ми Президентові дали. 
Бо ми ласкаві і терплячі, 
Ми злом не платимо на зло. 
Такої лагідної вдачі 
Ні в кого в світі не було. 
Якби у них усе до цента 
В ощадних банках відняли, 
Вони б давно вже президента 
Для себе іншого знайшли. 
А ми фанерки почіпляєм 
На зголоднілі животи 
І мітингуєм, вимагаєм 
Та на всі боки поглядаєм, 
Як від міліції втекти. 
Нам жалко міліціонера, 
Щоб з нами клопоту не мав, 
Щоб об якусь дурну фанеру 
Свою дубинку не зламав. 
З усього сказаного видно, 
Що в нас характери м'які. 
Такі ми всі, тому що бідні. 
Тому ми бідні, що ТАКІ.