ГЛІБОВ ЛЕОНІД
ВОВК  ТА  ЯГНЯ


На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться, 
А більший меншого кусає та ще й б'є -
Затим що сила є... 
Примір не довго б показати, 
Та - цур йому! Нащо чіпать?.. 
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки - 
Напитися водички.
От чи пило, чи ні - глядить:
Аж суне Вовк - такий страшенний 
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить 
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дрижить... 
А Вовк, неначе комісар, кричить 
(Він, щоб присікаться, знайшов причину):
- Нащо се ти, собачий сину, 
Тут каламутиш берег мій 
Та квапиш ніс поганий свій 
У чистую оцюю воду? 
Та я тобі за сюю шкоду
Ти знаєш, що зроблю?..
Як муху, задавлю!
- Ні, паночку,- Ягня йому мовляє,-
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там,
Де треба пити вам, 
Та ще й вода од вас сюди збігає...
- Так себто я брешу? - тут Вовк йому гукнув. -
Чи бач! Ще і базікать стало... 
Такого ще поганця не бувало!..
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості мені робив... Тривай же! 
Ти думаєш, що я забув?
- Помилуйте! - йому Ягнятко каже,- 
На світі я ще й году не прожив.
- Так брат твій був.
- Нема братів.
- Так, може, батько, 
Коли не дядько...
Або ж хто-небудь з ваших був... 
Хіба не знаю я, не чув, 
Що ви усі мене б із'їли,
Якби вловили? 
Собаки й вівчарі твої, 
Усі ви - вороги мої:
Од вас мені життя немає...
Ще мало я терпів?
- Так чим же я вам досадив? - 
Ягнятко, плачучи, питає.
- Цить, капосне! Либонь, не знає... 
Ще й огризається, щеня! 
Що ти за птиця?! Ти - Ягня! 
Як сміло ти мене питати? 
Вовк, може, їсти захотів!.. 
Не вам про теє, дурням, знати! - 
І -Вовк Ягнятко задавив... 
Нащо йому про теє знати, 
Що, може, плаче бідна мати 
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід...
1854