ГЛІБОВ ЛЕОНІД
МІРОШНИК


Мірошник мав хороший млин. 
В хазяйстві неабищо він:
Про се гаразд усякий знає,
       Хто хлібець має. 
Млин у Мірошника був водяний. 
Мірошник той Хомою звався, 
І був він чоловік такий, 
Що не гаразд за діло брався;
       А інший раз 
Буває дорогий і час. 
Вода раз греблю просмоктала... 
Ну що ж! Узять би й загатить. 
Так ні! Мірошник спить та спить. 
Вода ж біжить... іце більш прорвала;
Хомі й за вухом не свербить. 
Хто йде - мерщій у млин загляне:
- Ой Хомо, Хомо, схаменись! 
Он скоро вже й води не стане;
Піди лиш, брате, подивись! - 
А він їх слуха щось не дуже:
- Нехай лиш! Річка - не калюжа;
Води ще стане на ввесь вік! - 
З Хоми сміються добрі люде:
- Тоді побачимо, як буде,- 
Дурний ти, Хомо, чоловік! - 
І справді сталось, як казали:
Вода зійшла - колеса стали. 
Злякавсь Мірошник та й біжить 
Притьмом до прірви, щоб гатить. 
Курей тим часом із десяток 
Прийшло напитися води. 
Уздрів Мірошник сих паньматок.
- Бач, капосні! - кричить.- Куди? 
У мене й так води немає,
Ще й ви сюди?! - 
І зозла палицю хапає... 
Шпурнув - та й всіх курей побив. 
А млин стоїть, хоч прірву й загатив;
І що робити - не втямає...
Ні з чим зостався мій Хома:
Води нема, й курей чортма.

На світі є такі пани:
Без діла сотні всюди сують, 
А за недогарок вони 
Людей і лають, і мордують. 
(Вони се так, бач, хазяйнують!).
Та й диво, що у них 
Хазяйство піде все на сміх!
1853