ГЛІБОВ ЛЕОНІД
СИНИЦЯ


Синиця славу розпустила, 
Що хоче море запалить, 
Що море буцімто згорить,- 
Така, бач, є у неї сила. 
За вітром слава полетіла 
По всіх усюдах і кутках, 
По байраках і по садках, 
Далеко - аж за синє море... 
Усім, хто був на морі, горе! 
Ану - до берега тікать, 
Мерщій добро своє ховать 
Од проклятущої Синиці. 
Як назлетілось тії птиці, 
Як назбиралося звірей,
Людей - 
Дивитися на чудасію!.. 
А пересудливі жінки 
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію, 
Як море стане закипать, 
Щоб юшки добре посьорбать, 
Якої й зроду не сьорбали 
(Вони вже, бачте, позвикали 
Скрізь по обідах куштувать). 
От ждуть вони, стоять. 
Усі баньки повитріщали... 
- От-от уже почне кипіть, - 
Хто-небудь нищечком мовляє, - 
Ось цитьте, зараз запалає... -
А море все собі гуляє, 
І не кипить, і не горить. 
Так що ж Синиця?..  Та мовчить! 
І запалить не запалила, 
А тільки слави наробила 
Та з сорому й сховалася кудись. 
За сюю капосну дурницю
Полаяли Синицю 
Та й розійшлись.
Яка ж в сій байці, братця, сила? 
А та: ніколи не хвались, 
Поки гаразд не зробиш діла.
1853