ГЛІБОВ ЛЕОНІД
ЦУЦИК


Раз на вікні, у панському будинку, 
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спинку
Або на лапки морду клав. 
Якраз проти вікна, звичайно під барканом, 
Дворовий пес Бровко лежав 
І думав: "Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став". 
- Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? -
Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.
- Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? - 
Промовив той.- Аж я злякавсь... 
Ну, як же ти там поживаєш?
- Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого? - 
Сказав Бровко.- Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч;
Всього доводиться терпіти, 
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть, 
А як невлад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
- Жаль! - каже Цуцик.- Що ж робити!
Буває всяк,- 
Обуха батогом не перебити;
А от мені - хоч і довіку б так... 
Живу у горницях, на килимах качаюсь, 
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь 
І лащуся до них;
І м'яко спать мені, і ласо можна їсти, 
І бігаю не в бур'янах, 
Сухенькі лапки, хвостик чистий, 
Не так, як твій, у реп'яхах... 
- Ет, реп'яхами дорікаєш! - 
Сказав Бровко.- А пам'ятаєш, 
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там? 
Замурзаний під лавкою тинявся...- 
Веселий Цуцик засміявся 
І каже: - То колись було,
Та загуло...
Дивись тепер, а не рівняй малого! -
І він спесиво глянув на Бровка. 
- Як бачу, ти не робиш там нічого,- 
Сказав Бровко,- за що ж се честь така? 
- Дурний Бровко! Не розумієш,-
Звиняй, що так кажу,- 
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.-
"Щоб ти сказивсь!" - Бровко собі шепоче, 
А вимовити не посмів, 
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу, 
Води не сколочу... 
Вам сміх, мені гостинців в'язка. 
Чи гарна моя казка?


[1691]