ГЛІБОВ ЛЕОНІД
ШЕЛЕСТУНИ


В одній долині, під горою, 
Високий явір зеленів;
Край берега над чистою водою 
Широкі віття розпустив;
Листочки з вітриком, жартуючи, шептались:
- Ану, голубчику, ще, ще дихни! 
- Бач, братику, які ми повдавались
Веселії Шелестуни! 
Якби не ми з тобою шелестіли,
То хто б долину звеселяв 
І з ким би ти тут, вітрику наш милий, 
Гуляючи, любенько жартував? 
Що б тут було без нас? Краса якая? 
Бур'ян та осока;
Була б долинонька неначе пустка тая,
А подивись, тепер вона яка! 
До нас зозуленька у гості прилітає 
І весело кує, як в тихому кутку;
Вівчарик на сопілку грає 
Під явором, у холодку;
Співає соловей, неначе у садочку,
А серед ночі, в тихий час, 
Тут мавочки гуляють у таночку 
І ясний місяць дивиться на нас.
- Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,- 
Коріння загули із-під трави,- 
Коли б ми вам не піддавали сили, 
То не бриніли б ви...
- Чого сюди Корінням озиваться? -
Зашамотіли Листя угорі.- 
Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться,
Лежали б мовчки у своїй норі...
- Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! -
Коріння знов озвалися до них.- 
І ви самі, і ваші витребеньки - 
Розумному на сміх;
Не розуміючи, лепечете, як діти;
Гріх зневажати нас! 
Хоч у землі судилося нам жити,
А все-таки ми дбаємо про вас. 
Не красувався б тут і явір сей високий,
Сказати в добрий час, 
Такий рясний, хороший та широкий:
І силу, і красу він має терез нас. 
Минеться літечко, тоді по божій волі
Ми заснемо до другої весни, 
І ви пожовкнете, лежатимете долі,
Дурненькії Шелестуни. 
І після' вас другії листя будуть, 
Цвістиме все, як і тепер цвіло, 
Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть, 
Неначе вас і не було...

І між людьми такі ж бувають, 
Як і на яворі, Шелестуни;
Нехай же баєчку вони 
На вус собі мотають.
(1891)