КРУЧЕНИЙ ПАНИЧ  І  ЛОЗИНА

Під сяйвом місячним в чудовім квітнику

Панич розмову вів палку,

П'янку,

Мов чарівне вино:

— Давно, Лозинонько, давно

У мене серце сохне-в'яне.

Терпіти далі сил не стане:

Я з давніх літ

Тебе люблю над цілий світ,

А ти... Взаємності не бачу.

О-ох! —

І сльози полились гарячі,

Великі, як горох.

А сам, хитрун, все ближче підступає

І вусиком за стан Лозиноньку хапає,

Сам ніжно-ніжно так зітха:

— Лозинонько! Благаю: покохай!

Молю уклінно: прихилися!

До серця щиро притулися!

Хай вічне щастя неземне

Засвітить нам, як сонце весняне!—

Лозини серце — віск м'який.

Слова палкі — приваблива отрута.

Весна, мов дивний чарівник який,

Уміє накладать на ніжне серце пута;

 

Звінчали нашу пару солов'ї,

Зозуля накувала безліч літ,

Гриміли співами зеленії гаї,

А квіти слали запашний привіт.

Щасливим усміхається весь світ,

І сонце молодість віта...

А в Панича — своя мета:

Ухопився

За Лозину

В добру пору,

Без упину

Вгору-вгору

Він повивсь,

На Лозину

Й не дививсь...

 

* * *

Такий Панич, брудну ховаючи мету,

Стоїть за вірність,

за любов,

за красоту,

Мов соловей, слова солодкі свище,

Аж поки міцно пустить коренище,—

Тоді він топче почуття святі,

Лише б підлізти вище

Хоч на один щабель в житті.

 

«Кручений Панич і Лозина». Написана 1923 року і мала назву «Хміль і Лозина». Вперше увійшла до збірки «Парася на парастасі» (1929). В переробленому   вигляді   ця   байка   включена   до   збірок 1957,     1958,  1960 і  1963  рр. Подається за останньою книгою.