ҐЕДЗІ

 

Телята ледве мукають в безсиллі.

Корови жалісно ревуть.

А Бугаї гудуть, як в люту бурю хвилі,

і під собою землю рвуть...

Шукають винного в біді:

— Це сонце винне!— мукає Руде.—

Опівдні стане, і тоді

світ ґедзями гуде!

— Ні, ні, провина пастухова!—

реве розлючена Безрога.—

Чому від ґедзів нас не відгородить?

— Та ні, це винні хазяї!— ревуть авторитетно Бугаї.—

Навіщо ґедзів клятих плодять!!—

Старенький чередник Панас,

підпершись на гирлигу, слухав,

смішливо чухав вухо:

— Бодай бо вас! Навіщо скаржитись, коли

самі ви ґедзів розвели,

годуючи своїм м'ясцем

і вигріваючи своїм теплом!

— Брехня! Обмова це!

Ніколи цього не було!

Ми брехням не повірим!—

Старий од реготу почервонів:

- Скажіть же ви мені, невіри:

які то гулі в вас по шкірі?!

 

* * *

 

А чи не так от, грішним ділом,

ви, примиренці незіркі,

виплекуєте шкідників

драглистим своїм тілом?!

 

«Гедзі». Передруковується із збірки «Байки», «Рух», 1932.