ВЕДМЕЖІ ТАНЦІ

 

Поснідавши, блукав Ведмідь в ліску,

Шукав дупла, куди б засунуть лапу,

Дістать смачненького медку.

Аж гульк — Мисливець.

Дав би Миша драпу

І димом зник в густих чагарниках,

Коли ж в того рушничка у руках.

Воно й рушничка невеличка,

Але така проклята птичка

— За кілометр, як швидко б ти не біг,

Наздоганя і валить з ніг...

Щоб ворог в лоб не здумав бити,

Ведмідь береться зустріч солодити:

Танцює гопки й вихилясом,

Реве, немов бугай той, басом,

То бекає, як те ягнятко часом,

То на колінки упада,

То в очі мило загляда,—

Точнісінько фігляр той в балагані!

Упрів, віддав поклін останній

І хильцем-хилечком, кмітлива голова,

Мерщій туди, де хаща лісова...

— Ой, насмішив мене!—

Сорока в вітті скаче.—

Утанцювався на дурне!

Таж то опудало. Невже ти не добачив?—

Ведмідь спинивсь, подумав хвильку-дві

І гірко посміхнувсь, простягшись на траві:

— Трапляється... Буває часом...

Частує доля злом:

І бекаєш, і ходиш вихилясом,

Опудалу дурному б'єш чолом...

 

«Ведмежі танці». Вперше надрукована в жур¬налі «Вітчизна» (1959, № 8), написана 1958 року. Увійшла до збірок 1960, 1963 рр. Подається за останньою збіркою.