ВЕДМІДЬ І ГАДЮКА

Якось, неначе на біду,

Підпилий Садівник в саду

Чвала охлялою ходою.

З ним друг Ведмідь, не розіллєш водою.

— Ведмедику! Наліг на мене сон.

За сон віддам мільйон.

Боротись з ним немає змоги.

Дрімота хилить голову мою...

— Лягай! Поспи!—говорить

Клишоногий.—

А я... на варті постою.—

За хвильку Садівник на моріжку хропів,

А вірний друг його   на варті  прикипів,—

Ведмідь покаже вірність і любов свою!

Аж другу на чоло вмостилась Муха.

Ведмідь зігнав, затамувавши зло.

Вона на ніс. Зігнав.

Вона на вухо. Зігнав.

А клята — на чоло.

— Хи-хи!— почув з кущів Гадюку.—

Хапай-но камінь в руку!

Хи! Камінь влучно б'є!

Нехай, проклята, дружню кров не п'є!—

Ведмідь, хоч має голову не ззаду,

Не міг Гадючу змислити пораду,—

Хапає камінь — р-раз в чоло,—

І... Мухи наче й не було.

 

* * *

Загинув Садівник.

Казали: винна Муха.

А вся біда

— Ведмідь Гадюку слуха!

 

«Ведмідь і Гадюка». Написана за мотивами індійської казки. Увійшла до збірок 1961, 1963 рр., подається за останньою.