Микола Гоголь - Мертві душі (сторінка 26)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx)Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx2215 Кб3108
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb2)Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb23313 Кб2881
Як вони роблять, Бог їх відає: здається, й не дуже мудрі речі говорять, а дівиця раз у раз качається на стільці від сміху; статський же радник Бог знає що розкаже: або поведе мову про те, що Росія дуже простора держава, або пустить комплімент, якого, звісно, вигадано не без дотепності, але від нього страшенно тхне книгою; коли ж скаже що-небудь смішне, то сам незрівнянно більше сміється, ніж та, що його слухає. Тут це сказано для того, щоб читачі бачили, чому блондинка почала позіхати під час розповіді нашого героя. Герой, одначе, зовсім цього не помічав, розповідаючи безліч приємних речей, які вже траплялось йому розповідати в подібних випадках у різних місцях, а саме: в Симбірській губернії у Софрона Івановича Беспечного, де була тоді дочка його Аделаїда Софронівна з трьома зовицями: Марією Гаврилівною, Олександрою Гаврилівною та Адельгейдою Гаврилівною; у Федора Федоровича Перекроєва в Рязанській губернії; у Флора Васильовича Победоносного в Пензенській губернії та в брата його Петра Васильовича, де були своячениця його Катерина Михайлівна і троюрідні сестри її Роза Федорівна та Емілія Федорівна; у Вятській губернії у Петра Варсоноф'євича, де була сестра невістки його Пелагея Єгорівна з небогою Софією Ростиславівною й двома зведеними сестрами Софією Олександрівною та Маклатурою Олександрівною.

Всім дамам зовсім не сподобалось таке поводження Чичикова. Одна з них умисне пройшла повз нього, щоб дати йому це помітити, і навіть зачепила блондинку досить недбало товстим руло свого плаття, а шарфом, що пурхав круг плеч її, розпорядилася так, що він черкнув кінцем своїм її по самому обличчю; в той самий час позад нього з одних дамських уст злинуло, разом із запахом фіалок, досить колюче й ущипливе зауваження. Але, чи він не почув справді, чи прикинувся, що не почув, тільки це було негаразд, бо думкою дам треба дорожити: в цьому він і розкаявся, але вже потім, отже, пізно.

Обурення, у всіх відношеннях справедливе, відобразилось на багатьох обличчях. Хоч яка велика була в товаристві вага Чичикова, хоч він і мільйонщик і в обличчі його виявлялася велич і навіть щось марсівське та військове, але є речі, яких дами не простять нікому, хоч би хто він був, і тоді прямо пиши пропало! Є випадки, де жінка, хоч яка вона слабка й безсила характером в порівнянні з чоловіком, але відразу стає твердіша не тільки за чоловіка, але й за все, що тільки є на світі. Зневага, виявлена Чичиковим майже ненароком, відновила між дамами навіть деяку згоду, що була на краю загибелі після зухвалого заволодіння стільцем. У сказаних ним випадково якихось сухих і звичайних словах знайшли колючі натяки. На довершення лиха хтось із молодих людей склав тут же сатиричні вірші на товариство танцюристів, без чого, як відомо, ніколи майже не обходиться на губернських балах. Ці вірші були приписані відразу ж Чичикову. Обурення зростало, і дами почали говорити про нього в різних кутках в дуже несприятливому тоні; а бідолашна інститутка була знищена цілковито і вирок їй уже був підписаний.

А тим часом героєві нашому готувалася найнеприємніша несподіванка: в той час, як блондинка позіхала, а він розповідав їй деякі історійки, що трапилися за різних часів, і навіть торкнувся був грецького філософа Діогена, показався з крайньої кімнати Ноздрьов. Чи з буфету він вирвався, чи з невеликої зеленої вітальні, де відбувалася гра сильніша, ніж у звичайний віст, чи своєю волею, чи виштовхали його, тільки він з'явився веселий, радісний, ухопивши під руку прокурора, якого, мабуть, уже тягав деякий час, бо бідний прокурор повертав на всі боки свої густі брови, немов добираючи засобу визволитися від цієї дружньої подорожі під руку. Справді, вона була нестерпна. Ноздрьов, хильнувши куражу в двох чашках чаю, звісно, не без рому, брехав немилосердо. Побачивши ще здалека його, Чичиков зважився навіть на жертву, тобто залишити своє завидне місце і найшвидше віддалитися; нічого доброго не віщувала йому ця зустріч. Та як на лихо, в цей час нагодився губернатор, який виявив незвичайну радість, що знайшов Павла Івановича, і спинив його, просячи бути за суддю в суперечці його з двома дамами відносно того, чи довготривале жіноче кохання, чи ні; а тимчасом Ноздрьов уже побачив його і йшов прямо назустріч.

"А, херсонський поміщик, херсонський поміщик!" кричав він, підходячи і заливаючись сміхом, від якого тремтіли його свіжі, рум'яні, як весняна троянда, щоки, "що? багато наторгував мертвих? Ви ж не знаєте, ваше превосходительство", горлав він тут же, обернувшись до губернатора: "він торгує мертвими душами! Їй-Богу! Слухай, Чичиков! ти ж, я тобі кажу по дружбі, ось ми всі тут твої друзі, ось і його превосходительство тут, — я б тебе повісив, Їй-Богу, повісив!"

Чичиков просто не знав, де сидів.

"Чи повірите, ваше превосходительство", провадив Ноздрьов: "як сказав він мені: продай мертвих душ, я так і луснув зо сміху. Приїжджаю сюди, мені кажуть, що накупив на три мільйони селян на вивід: яких на вивід! та він торгував у мене мертвих. Слухай, Чичиков, та ти скотина, Їй-Богу, скотина, ось і його превосходительство тут, правда ж, прокурор?"

Але прокурор, і Чичиков, і сам губернатор прийшли в таке замішання, що не добрали зовсім, що відповісти, а тимчасом Ноздрьов, анітрохи не звертаючи уваги, плів напівтверезу мову: "Ти вже, брат, ти, ти... я не відійду від тебе, доки не дізнаюсь, навіщо ти купував мертві душі. Слухай, Чичиков, тобі ж, певно, соромно, у тебе, ти сам знаєш, немає кращого друга, як я. Ось і його превосходительство тут, адже правда, прокуроре? Ви не повірите, ваше превосходительство, як ми один до одного прив'язані, тобто, просто коли б ви сказали, ось, я тут стою, а ви б сказали: "Ноздрьов! скажи по совісті, хто тобі дорожчий, батько рідний, чи Чичиков?" Скажу: "Чичиков, їй-Богу..." Дозволь, серце, я тобі вліплю один безе. Вже ви дозвольте, ваше превосходительство, поцілувати мені його. Ти вже, Чичиков, не опирайся, одну безешку дозволь покласти тобі на білосніжній щоці твоїй!" Ноздрьов був так відіпхнутий із своїми безе, що мало не полетів на землю: від нього всі відступились і не слухали більше; та все ж слова його про купівлю мертвих душ були промовлені на все горло і супроводжені таким голосним сміхом, що привернули увагу навіть тих, хто був у найдальших кутках кімнати. Ця новина такою здалася дивною, що всі спинилися з якимсь дерев'яним, безглуздо-запитливим виразом. Хвилини на дві запала якась незрозуміла тиша, Чичиков помітив, що багато дам переморгнулися між собою з якоюсь злісною, їдкою посмішкою, і у виразі деяких облич показалося щось таке двозначне, що ще дужче збільшило це збентеження. Що Ноздрьов брехун нестерпний, це було відомо всім, і зовсім не було в дивовижу чути від нього цілковиту нісенітницю; але смертний, справді, важко навіть зрозуміти, як створений цей смертний: хоч яка була б безглузда новина, аби тільки вона була новина, він неодмінно перекаже її другому смертному, хоч би саме для того тільки, щоб сказати: "дивіться, яку брехню пустили!", а другий смертний залюбки прихилить вухо, хоч потім скаже сам: "егеж, та це зовсім паскудна брехня, не варта ніякої уваги!" і слідом за тим зараз же піде шукати третього смертного, щоб, розповівши йому, потім разом з ним скрикнути з благородним обуренням: "яка паскудна брехня!" І це неодмінно обійде все місто, і всі смертні, скільки їх є, неодмінно наговоряться досхочу і потій визнають, що це не варте уваги й не гідне, щоб про нього говорили.

Ця безглузда нібито пригода, помітно збентежила нашого героя. Хоч які дурні слова дурня,

а іноді буває і їх досить, щоб збентежити розумну людину. Він став почувати себе незручно, негаразд: достоту немов прегарно начищеним чоботом уступив раптом у брудну смердючу калюжу, словом, недобре, зовсім недобре. Він пробував про це не думати, намагався розвіятись, розважитись, присів у віст, але все пішло, як криве колесо: двічі походив він під чужу масть, і, забувши, що по третій не б'ють, розмахнувся з усієї руки й ударив здуру свою ж. Голова ніяк не міг збагнути, як Павло Іванович, що так добре і, можна сказати, тонко розуміється на грі, міг зробити такі помилки і підвів навіть під обух його пікового короля, на якого він, за власним висловом, надіявся, як на Бога. Звісно, поштмейстер і голова і навіть сам поліцеймейстер, як ведеться, жартували з нашого героя, чи бува не закоханий він, і що ми знаємо, мовляв, що серденько Павла Івановича кульгає, знаємо, ким і підстрелене; але все це ніяк його не тішило, хоч як він пробував посміхатись і відбуватися жартами. За вечерею теж він ніяк неспроможний був розвернутись, незважаючи на те, що товариство за столом було приємне і що Ноздрьова давно вже вивели; бо самі, навіть дами нарешті помітили, що поведінка його занадто ставала скандальозна. Посеред котильйона він сів на підлогу й почав хапати за поли танцюючих, що було вже ні на що не схоже, за висловом дам. Вечеря була дуже весела, всі обличчя, що мигтіли перед потрійними свічниками, квітами, цукерками й пляшками, були осяяні найбільш невимушеним задоволенням. Офіцери, дами, фраки, все стало люб'язне, аж до нудоти. Мужчини схоплювалися з стільців і бігли віднімати в слуг блюда, щоб з незвичайною вправністю запропонувати їх дамам. Один полковник подав дамі тарілку з соусом на кінці оголеної шпаги. Мужчини поважних літ, між якими сидів Чичиков, голосно сперечалися, заїдаючи путнє слово рибою чи яловичиною, безжально вмоченою в гірчицю, і сперечалися про ті речі, в яких він сам навіть завжди брав участь; та він був подібний до якоїсь людини, стомленої або розбитої далекою дорогою, якій нічого не йде на думку, і яка не здолає зацікавитися чимсь. Навіть не діждався він закінчення вечері і поїхав до себе незрівнянно раніше, ніж мав звичай від'їжджати.

Там, у цій кімнатці, такій знайомій читачеві, з дверима, заставленими комодом, і тарганами, що іноді визирали з кутків, стан думок і настрою його був так само неспокійний, як неспокійне те крісло, в якому він сидів. Неприємно, тривожно було в нього на серці, якась важка пустка була там. "Бодай вас чорт забрав усіх, хто вигадав ці бали!" казав він спересердя. "Ну, чого здуру зраділи? В губернії неврожай, дорожнеча, так ось вони до балів! От штука: повбирались у бабські ганчірки! Диво, бач, що інша накрутила на себе тисячу карбованців! А це ж коштом селянського оброку або, ще гірше, коштом совісті нашого брата. Відомо ж, навіщо береш хабара і кривиш душею: на те, щоб дружині дістати на шаль або на всякі роброни, щоб вони запались, як їх називають. А чому? Щоб не сказала яка-небудь хвойда Сидорівна, що на поштмейстерші було краще плаття, так через неї бух тисячу карбованців. Кричать: "бал, бал, веселощі! просто, погань бал, не в руському дусі, не в руській натурі, чорт зна що таке: дорослий, повнолітній раптом вискочить увесь у чорному, обскубаний, обтягнутий, як чортик, і давай місити ногами. Інший навіть, стоячи в парі, перемовляється з другим про важливу справу, а ногами в той самий час, як козеня, вензелі направо й наліво... Все через мавпування, все через мавпування! Що француз у сорок років така ж дитина, яким був і в п'ятнадцять, так ось нумо й ми! Ні, справді... після всякого балу, справді, ніби який гріх зробив; і згадати навіть про нього не хочеться. У голові, просто, нічого, як після розмови з світською людиною: усього вона наговорить, усього злегка торкнеться, усе скаже, чого насмикала з книжок, кучеряво, красиво, а в голові хоч би що з того виніс, і бачиш потім, як навіть розмова з простим купцем, що знає тільки своє діло, але знає його твердо й досвідчено, краща за всі ці брязкотельця. Ну, що з нього візьмеш, з цього балу? Ну, коли б, припустімо, який-небудь письменник надумав описувати усю цю сцену так, як вона є? Ну і в книзі і там була б вона, така ж безглузда, як і в натурі. Що вона таке: чи моральна, чи неморальна? просто чорт знає що таке! Плюнеш, та й книгу потім закриєш". Так відзивався непохвально Чичиков про бали взагалі; але, здається, сюди домішалася інша причина обурення. Головна досада була не на бал, а на те, що трапилось йому зірватися, що він несподівано показався перед усіма Бог знає в якому вигляді, що зіграв якусь чудну, двозначну роль. Звісно, глянувши оком розсудливої людини, він бачив, що все це пусте, що безглузде слово нічого не важить, особливо тепер, коли головну справу уже оброблено як слід. Та дивна людина: його засмучувала дуже неприхильність тих самих, кого він не поважав і про кого висловлювався різко, картаючи їхню суєтність і вбрання. Це тим більше було йому прикро, що, розібравши справу ясно, він бачив, що причиною цього був почасти сам. На себе одначе ж він не розсердився, і в тому, звісно, мав рацію. Всі ми маємо маленьку слабість трохи пощадити себе, а подбаємо краще відшукати якого-небудь ближнього, на кому б зігнати свою досаду, наприклад, на слузі, на чиновникові нам підлеглому, який вчасно нагодився, на дружині або нарешті на стільці, який буде відкинений чорт знає куди, аж до дверей, так що відлетить від нього ручка й спинка, хай, мовляв, знає, що таке гнів. Так і Чичиков скоро знайшов ближнього, який потяг на плечах своїх усе, що тільки могла навіяти досада. Ближній цей був Ноздрьов, і нічого казати, він був так вишпетений з усіх боків і сторін, як хіба тільки якийсь мотяга староста або ямщик буває вишпетений яким-небудь бувалим, досвідченим капітаном, а іноді й генералом, що, крім багатьох висловів, які зробилися класичними, додає ще багато невідомих, котрих винайдення належить власне йому. Увесь родовід Ноздрьова був перебраний, і багато членів його фамілії у висхідній лінії дуже потерпіли.

Пошук на сайті: