Микола Гоголь - Мертві душі (сторінка 28)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx)Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx2215 Кб3108
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb2)Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb23313 Кб2881
"Та ні ж бо, Ганно Григорівно, зовсім не те, про що ви гадаєте. Уявіть собі тільки те, що з'являється озброєний з ніг до голови, на зразок Рінальда Рінальдіні85 і вимагає: продайте, каже, всі душі, які померли. Коробочка відповідає дуже резонно, каже, я не можу продати, бо вони мертві. Ні, каже, вони не мертві, це моє, каже, діло знати, чи мертві вони, чи ні, вони не мертві, не мертві, кричить, не мертві, словом, скандальозу наробив страшенного: усе село збіглося, дитята плачуть, усе кричить, ніхто нікого не розуміє, ну, просто, оррьор, оррьор, оррьор!.. Але ви собі уявити не можете, Ганіто Григорівно, як я перетривожилася, коли почула все це. "Голубонько пані", каже мені Машка: "гляньте в дзеркало: ви бліді". Не до дзеркала, кажу, мені: я мушу їхати розповісти Ганні Григорівні. У ту ж хвилину наказую запрягти коляску, кучер Андрюшка питає мене, куди їхати, а я нічого не можу й говорити, дивлюсь йому просто в вічі як дурна; я гадаю, він подумав, що я божевільна. Ах, Ганно Григорівно, коли б ви тільки могли собі уявити, як я перетривожилася!"

"Одначе, це дивно", сказала у всіх відношеннях приємна дама: "що б таке могли означати ці мертві душі? Я, признаюся, тут нічогісінько не розумію. Ось уже вдруге я все чую про ці мертві душі, а чоловік мій ще каже, що Ноздрьов бреше, щось, певно, та є"Г

"Але ж уявіть, Ганно Григорівно, яке було моє становище, коли я почула це "І тепер", каже Коробочка: "я не знаю", каже, "що мені робити. Примусив", каже, "підписати мене якогось фальшивого папера, кинув п'ятнадцять карбованців асигнаціями, а я", каже, "недосвідчена, безпорадна вдова, я нічого не знаю..." От так пригода! Та тільки якби ви могли хоч трохи уявити, як я вся перетривожилася!"

"Та тільки, як собі хочете, тут не мертві душі, тут криється щось інше".

"Я, признаюсь, теж", промовила не без здивування просто приємна дама й відчула тут же велике бажання дізнатись, що б таке могло тут критися. Вона навіть промовила повільно: "а що ж, ви гадаєте, тут криється?"

"Ну, а як ви думаєте?"

"Як я думаю?.. Я, признаюсь, зовсім вражена".

"А проте, я б усе-таки хотіла знати, які ваші про це думки?"

Але приємна дама нічого не добрала сказати. Вона вміла тільки тривожитись, але щоб скласти якесь кмітливе припущення, на це ніяк її не вистачало, і тому більше, ніж усяка інша, вона мала потребу в ніжній дружбі й порадах.

"Ну, слухайте ж, що таке ці мертві душі", сказала дама приємна у всіх відношеннях, і гостя при таких словах уся обернулася в слух: вушка її витяглися самі собою, вона підвелася, майже не сидячи і не держачися на дивані, і, незважаючи на те, що була дещо важкувата, стала відразу тонша, стала подібна до легкого пуху, що ось так і полетить у повітря від подиху.

Так російський вельможа, собачій і зух-мисливець, під'їжджаючи до лісу, звідки от-от вискочить загнаний у поле доїжджачими заєць, обертається увесь з конем своїм і піднесеним гарапником в одну застиглу мить, у порох, до якого от-от піднесуть вогонь. Увесь уп'явся він очима в млисте повітря і вже наздожене звіра, вже допече його, невблаганний, хоч як хай здіймається проти нього весь збурений сніговий степ, що пускає срібні зірки йому в уста, у вуса, в очі, в брови і в боброву його шапку.

"Мертві душі..." промовила у всіх відношеннях приємна дама.

"Що, що?" підхопила гостя вся в хвилюванні.

"Мертві душі!.."

"Ах, говоріть, ради Бога!"

"Це просто вигадано тільки для омани, а річ ось у чому: він хоче викрасти губернаторську дочку".

Цей висновок, справді, був зовсім несподіваний і з усякого погляду незвичайний. Приємна дама, почувши це, так і скам'яніла на місці, зблідла, зблідла, як смерть, і, справді, перетривожилася не на жарт. "Ах, Боже мій!" скрикнула вона, сплеснувши руками: "цього вже я б ніяк не могла гадати".

"А я, признаюсь, як ви тільки розкрили рота, я вже збагнула в чому річ", відповіла дама приємна у всіх відношеннях.

"Але яке ж після цього, Ганно Григорівно, інститутське виховання! от і невинність!"

"Яка невинність! Я чула, як вона говорила такі речі, що, признаюсь, у мене нестане духу вимовити їх".

"Знаєте, Ганно Григорівно, це ж прямо аж серце крається, коли бачиш, до чого дійшла нарешті неморальність".

"А чоловіки від неї голову втрачають. А як на мене, то я, признаюсь, нічого не знаходжу в ній..."

"Манірна нестерпно".

"Ах, серце моє, Ганно Григорівно, вона статуя, і хоч би який-небудь вираз в обличчі".

"Ах, яка манірна! ах, яка манірна! Боже, яка манірна! Хто навчив її, я не знаю, але я ще не бачила жінки, в якій було б стільки манірності".

"Серденько! вона статуя і бліда, як смерть".

"Ах, не говоріть, Софіє Іванівно: рум'яниться безбожно".

"Ах, що ви, Ганно Григорівно: вона крейда, крейда, справжнісінька крейда".

"Люба, я сиділа біля неї: рум'янець з палець завтовшки і відпадає, як штукатурка, шматками. Мати навчила, сама кокетка, а дочка ще перевершить матінку".

"Ну дозвольте, ну призначте самі присягу, яку хочете, я ладна зараз же втратити дітей, чоловіка, весь маєток, коли в неї є хоч одна крапелька, хоч часточка, хоч тінь якогось рум'янцю!"

"Ах, що це ви говорите, Софіє Іванівно!" сказала дама, приємна у всіх відношеннях і сплеснула руками.

"Ах, які ж ви справді, Ганно Григорівно! ви мене так дивуєте!" сказала приємна дама і сплеснула також руками. .

Хай не здається читачеві дивним, що обидві дами були незгодні між собою в тому, що бачили майже одночасно. Є, справді, на світі багато таких речей, що мають уже таку властивість: як на них гляне одна дама, вони вийдуть зовсім білі, а гляне друга, вийдуть червоні, червоні, як брусника.

"Ну, ось вам ще доказ, що вона бліда", провадила приємна дама: "я пам'ятаю як зараз, що я сиджу коло Манілова й кажу йому: гляньте, яка вона бліда! Справді, треба бути до такої міри безтолковими, як інші мужчини, щоб захоплюватись нею. А наш чарівник... Ах, яким він мені здався бридким! Ви не можете собі уявити, Ганно Григорівно, до якої міри він мені здався бридким".

"Так, але ж знайшлися деякі дами, що були небайдужі до нього".

"Я, Ганно Григорівно? От уже ніколи ви не можете сказати цього, ніколи, ніколи!"

"Та я не говорю про вас, наче крім вас нікого нема".

"Ніколи, ніколи, Ганно Григорівно! Дозвольте мені вам сказати, що я дуже добре себе знаю; хіба що з боку яких-небудь інших дам, які грають роль неприступних".

"Це вже пробачте, Софіє Іванівно! Дозвольте вам сказати, що за мною таких скандальозностей ніколи ще не водилося. За ким іншим хіба, а вже за мною ні, дозвольте мені це вам сказати".

"Чого ж ви образились? там же були й інші дами, були навіть такі, що перші захопили стільця біля дверей, щоб сидіти до нього ближче".

Ну, вже після цих слів, сказаних приємною дамою, мусила б неминуче настати буря, але, на превелике диво, обидві дами враз притихли, і зовсім нічого не настало. У всіх відношеннях приємна дама згадала, що викройка від модного плаття ще не в її руках, а просто приємна дама, що вона ще не встигла вивідати ніяких подробиць щодо відкриття, зробленого її щирою приятелькою, і тому мир настав дуже скоро. А втім, обидві дами не можна сказати, щоб мали в своїй натурі потребу завдавати прикрості і взагалі в характерах їхніх нічого не було злого, а так, невідчутне в розмові народжувалося само собою маленьке бажання кольнути одна одну; просто, одна одній для невеличкої втіхи при нагоді прикине якесь живе слівце: ось, мовляв, тобі! на, візьми, з'їж! Різного роду бувають потреби в серцях, як чоловічої, так і жіночої статі.

"Я не можу одначе зрозуміти тільки того", сказала просто приємна дама: "як Чичиков, бувши людиною заїжджою, міг насмілитись на такий відважний пасаж. Не може бути, щоб тут не було учасників".

"А ви думаєте, нема їх?"

"А хто ж би, гадаєте, міг допомагати йому?"

"Ну та хоч і Ноздрьов".

"Невже Ноздрьов?"

"А що ж? його ж на це вистачить. Ви знаєте, він рідного батька ладен продати, або, ще краще, програти в карти".

"Ах, Боже мій, які цікаві новини я дізнаюся від вас! Я б ніяк не могла припустити, щоб і Ноздрьов був причетний до цієї історії!"

"А я завжди припускала".

"Як подумаєш, справді, чого тільки не діється на світі: ну, чи можна було гадати, коли памятаєте, Чичиков щойно приїхав до нас у місто, що він учинить такий чудний марш у світ? Ах, Ганно Григорівно, коли б ви знали, як я перетривожилася! коли б не ваша прихильність і дружба... от уже, дійсно, на краю загибелі... куди ж? Машка моя бачить, що я бліда, як смерть: серденько пані, каже імені, ви бліді, як смерть. Машко, кажу, мені не до того тепер. Так от який випадок! Так і Ноздрьов тут, прошу покірно!"

Приємній дамі дуже хотілося вивідати дальші подробиці щодо викрадення, тобто, о котрій годині й інше, але багато захотіла. У всіх відношеннях приємна дама прямо відмовилась незнанням. Вона не вміла брехати: припустити що-небудь — це інша річ, та й то в такому разі, коли припущення спиралося на внутрішнє переконання; коли ж було відчутне внутрішнє переконання, тоді вона вміла постояти за себе, і спробував би якийсь дока-адвокат, що славиться хистом перемагати чужі думки, спробував би він змагатися тут, побачив би він, що значить внутрішнє переконання.

Що обидві дами нарешті цілком переконалися в тому, що спершу припустили лише як припущення, в цьому немає нічого незвичайного. Наш брат, народ розумний, як ми звемо себе, робить майже так само і за доказ можуть правити наші вчені розвідки. Спочатку вчений під'їжджає в них надзвичайним падлюкою, починає боязко, помірковано, починає найсмиреннішим запитом: чи не звідти? чи не з того кутка дістала ім'я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішого часу? або: чи не треба під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих і інших стародавніх письменників, і як тільки побачить якийсь натяк або, просто, здалося йому, що натяк, вже він переходить в рись і бадьориться, розмовляє зі стародавніми письменниками запросто, ставить їм запити і сам навіть відповідає за них, забуваючи зовсім про те, що почав з боязкого припущення; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно — і розвідку закінчено словами: так ось як воно було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки треба дивитись на предмет! Потім на повний голос з кафедри, — і новознайдена істина пішло гуляти по світу, набираючи собі послідовників та прихильників.

В той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв'язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор з незмінне нерухомою своєю фізіономією, густими бровами й кліпаючим оком. Дами навперебій заходилися розповідати йому про всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку і збили його зовсім з пантелику, так що скільки не стояв він на одному місці, не кліпав

лівим оком і не бив себе хусткою по бороді, змітаючи звідти тютюн, але анічогісінько не міг зрозуміти. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Місто зовсім було збудоражене; все прийшло в рух, і хоч би хто міг що-небудь зрозуміти. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишалися приголомшеними. Становище їхнє в першу хвилину було подібне до становища школяра, якому вві сні товариші, що встали раніше, засунули в ніс гусара, тобто папірець з тютюном. Потягши спросоння увесь тютюн у себе з усією щирістю сонного, він прокидається, схоплюється, дивиться, як дурень, витріщивши очі на всі боки, і не може зрозуміти, де він, що з ним було, і потім уже розпізнає осяяні скісним промінням сонця стіни, сміх товаришів, що поховались по кутках, і свіжий ранок, що заглядає у вікно разом з ожилим лісом, що бринить тисячами пташиних голосів, і осяяною річкою, що там і там зникає виблискуючими викрутасами між тонкими очеретами, усю всипану голими дітлахами, що закликають до купання, і потім уже нарешті почуває, що в носі в нього сидить гусар. Таке достоту було в першу хвилину становище обивателів і чиновників міста. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в головах їх надзвичайно химерно; і потім уже, після першого запаморочення, вони ніби почали розпізнавати їх нарізно і відділяти одне від одного, почали вимагати пояснення і сердитись, бачачи, що справа ніяк не хоче пояснитися. Що за притча, справді, що за притча ці мертві душі? логіки немає ніякої в мертвих душах, як же купувати мертві душі? де ж дурень такий візьметься? і на які сліпі гроші купуватиме він їх? і навіщо, до якого діла можна приткнути ці мертві душі? і чого вплуталася сюди губернаторська дочка? Якщо він хотів викрасти її, гак навіщо для цього купувати мертві душі?

Якщо ж купувати мертві душі, так навіщо викрадати губернаторську дочку? подарувати чи що він хотів їй ці мертві душі? Що за дурницю, справді, рознесли по місту? Що за напрям такий, що не встигнеш повернутись, а тут уже й пустять історію і хоч би якийсь глузд був... А от рознесли ж, виходить, була якась причина? Яка ж причина в мертвих душах? навіть і причини немає. Це, виходить, просто: на городі бузина, нісенітниця, курзу-верзу! це, просто, чорт би його забрав!..

Пошук на сайті: