Микола Гоголь - Мертві душі (сторінка 29)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx)Mykola_gogol_mertvi_dushi.docx2215 Кб3108
Скачать этот файл (Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb2)Mykola_gogol_mertvi_dushi.fb23313 Кб2881
Словом, пішли розмови, розмови, і все місто заговорило про мертві душі й губернаторську дочку, про Чичикова й мертві душі, про губернаторську дочку й Чичикова, і все що тільки було піднялося. Як вихор знялося доти, здавалось, дрімливе місто! Вилізли з нір усі тюрюки й бабаки, що позалежувались у халатах по кілька років дома, складаючи провину то на шевця, що пошив тісні чоботи, то на кравця, то на п'яницю-кучера. Усі ті, що припинили давно вже всякі знайомства й зналися тільки, як кажуть, з поміщиком Завалишиним та Полежаєвим (знамениті терміни, виведені від дієслів полежати та завалитись, які у великому вжитку в нас на Русі, так само, як фраза: заїхати до Сопикова й Храповицького, яка означає всякі мертвецькі сни на боці, на спині й у всіх інших положеннях з вихрапами, носовими висвистами й іншими такими речами). Усі ті, яких не можна було виманити з дому навіть закликом на смакування п'ятисоткарбованцевої юшки з двохаршинними стерлядями і всякими танучими в роті кулеб'яками; словом, виявилось,' що місто і людне, і велике, і населене як слід. Показався якийсь Сисой Пафнутійович і Макдональд Карлович, що про них і не чути було ніколи; у вітальнях застовбичив якийсь високий, високий з простреленою рукою такий високий на зріст, якого навіть і не видно було. На вулицях показалися криті дрожки, невідомі лінійки, деренчалки, колесосвистки — і заварилася каша. Іншим часом і за інших обставин, такі чутки, може, й не звернули б на себе ніякої уваги; але місто N. давно вже не діставало ніяких зовсім звісток. Навіть не сталося протягом трьох місяців нічого такого, що звуть у столицях комеражами, а це, як відомо, для міста те саме, що своєчасний довіз харчових припасів. У міській говірні виявились відразу дві зовсім протилежні думки й утворилися відразу дві протилежні партії: чоловіча й жіноча. Чоловіча партія, найбільш безтолкова, звернула увагу на мертві душі. Жіноча зосередила увагу виключно на викраденні губернаторської дочки. У цій партії, треба сказати на честь дамам, було незрівнянно більше ладу й обачності. Таке вже, видно, саме призначення їх бути гарними хазяйками й розпорядницями. Все в них незабаром набрало найпевнішого вигляду, одяглося в ясні й очевидні форми, пояснилось, очистилось, словом, вийшла викінчена картинка. Виявилось, що Чичиков давно вже був закоханий, і бачились вони в саду при місячному світлі, що губернатор давно віддав би за нього дочку, бо Чичиков багатий, як лихвар, коли б причиною не була дружина його, яку він покинув (звідки вони дізнались, що Чичиков жонатий — це нікому не було відомо), і що дружина, яка страждає від безнадійного кохання, написала листа губернаторові найзворушливішого, і що Чичиков, побачивши, що батько й мати ніколи не погодяться, зважився на викрадення. В інших домах розповідалося це трохи інакше: що в Чичикова немає зовсім ніякої дружини, але що він, як людина тонка, і така, що діє на певність, вирішив для того, щоб дістати доччину руку, почати справу з матері і мав з нею сердечний таємний зв'язок, і що потім зробив декларацію щодо доччиної руки; але мати, злякавшись, щоб не сталося злочину, противного релігії, і почуваючи в душі муки сумління, відмовила цілком, і що ось тому Чичиков зважився на викрадення. До всього цього приєдналося багато пояснень і поправок у міру того, як чутки доходили нарешті до найглухіших провулків. На Русі ж стани нижчі дуже люблять поговорити про плітки, що бувають у товариствах вищих, а тому почали про все це говорити в таких домках, де навіть у вічі не бачили й не знали Чичикова, пішли додатки і ще дальші пояснення. Сюжет ставав щораз цікавіший, набував щодня викінченіших форм і нарешті такий як є, у всій викінченості, внесений був у власні вуха губернаторші. Губернаторша, як мати сімейства, як перша в місті дама, нарешті як дама, що не підозрівала нічого подібного, була вкрай ображена такими історіями і пройнялась обуренням, з усякого погляду справедливим. Бідна блондинка витримала найприкріший tete-a-tete86, який тільки будь-коли траплялося мати шістнадцятилітній дівчині. Полилися цілі потоки розпитів, допитів, доган, погроз, докорів, умовлянь, так що дівчина кинулася в сльози, ридала й не могла зрозуміти жодного слова; швейцарові було дано найсуворіший наказ не приймати ні в який час і ні в якому разі Чичикова.

Зробивши своє діло щодо губернаторші, дами напосіли були на чоловічу партію, намагаючись схилити їх на свій бік і твердячи, що мертві душі вигадка і вжита тільки на те, щоб відвернути всяке підозріння й успішно вчинити викрадення. Багато хто навіть з чоловіків були збиті зі своїх поглядів і пристали до їх партії, незважаючи на те, що підпали під великі нарікання від своїх-таки товаришів, що вилаяли їх бабами й спідницями, іменами, як відомо, дуже образливими для чоловічої статі.

Та хоч як озброювались і опинались чоловіки, а в їхній партії зовсім не було такого ладу, як

у жіночій. Усе в них було якесь черстве, неотесане, недоладне, негоже, незграбне, негарне, в голові розгардіяш, колотнеча, плутанина, неохайність у думках — словом, так і визначилась у всьому пуста природа чоловіча, природа груба, важка, нездатна ні до ведення господарства, ні до сердечних переживань, маловірна, ледача, сповнена нескінченних сумнівів і вічного побоювання. Вони казали, що все це дурниця, що викрадення губернаторської дочки більше справа гусарська, аніж цивільна, що Чичиков не зробить цього, що баби брешуть, що баба, як мішок, що поклади, те й несе, що головний предмет, на який треба звернути увагу, є мертві душі, які, проте, чорт його знає, що означають, але в них є щось, одначе, вельми погане, нехороше. Чому здавалося чоловікам, що в них є щось погане й нехороше, у цю ж хвилину довідаємось: у губернію призначений був новий генерал-губернатор, подія, що, як відомо, доводить чиновників до тривожного стану: підуть перебирання, розпікання, прочуханки й різні службові макорженики, якими частує начальник своїх підлеглих! Ну а що, думали чиновники, як він дізнається тільки, просто, що в місті у них бач які безглузді чутки, та за це одне можна припекти не на життя, а на саму смерть. Інспектор лікарської управи раптом зблід: він уявив Бог знає що; що під словом мертві душі чи не слід розуміти хворих, які повмирали в значній кількості в лазаретах та в інших місцях від пошесної гарячки, проти якої не було вжито належних заходів, і чи не є Чичиков підісланий чиновник з канцелярії генерал-губернатора для проведення таємного слідства. Він повідомив про це голову. Голова відповів, що це дурниці, і потім раптом зблід сам, поставивши собі запитання: а що коли душі, куплені Чичиковим, справді мертві? а він допустив учинити на них купчу, та ще сам зіграв роль повіреного Плюшкіна, і дійде це до відома генерал-губернатора, що тоді? Він про це більше нічого, як тільки сказав тому й другому, і раптом зблідли і той і другий: страх причепливіший за чуму і передається вмить. Усі враз познаходили в собі такі гріхи, яких навіть не було. Слово мертві душі так пролунало невиразно, що почали підозрівати навіть, чи немає тут якогось натяку на скороспішно поховані тіла, внаслідок двох, що не так давно трапились, подій. Перша подія була з якимись сольвичегодськими купцями, які приїхали в місто на ярмарок і влаштували після торгів бенкет приятелям своїм, усть-сисольським купцям, бенкет на російський зразок з німецькими витівками: аршадами, пуншами, бальзамами та ін. Бенкет, як водиться, скінчився бійкою. Сольвичегодські повколошкували на смерть устьсисольських, хоч і від них зазнали добрих буханів у боки, під ребра і в печінки, які свідчили про надмірну величину кулаків, що їх мали покійники. У одного з переможців був навіть геть зовсім збитий насос, за висловом бійців, тобто зовсім розтрощений ніс, так що не залишилось його на обличчі і на півпальця. У вчинку своєму купці повинились, пояснюючи, що трохи попустували; ходили чутки, що ніби приносячи повинну голові вони поклали по чотири державні кожен; а втім, справа занадто темна; з учинених довідок і слідства виявилось, що устьсисольські хлопці померли від чаду, а тому так їх і поховали, як учаділих. Друга подія, що недавно трапилась, була така: казенні селяни сільця Вошива-пиха, з'єднавшись з такими ж селянами сільця Боровки, Задирайлово теж, стерли з лиця землі нібито земську поліцію в особі засідателя, якогось Дробяжкіна, що нібито земська поліція, тобто засідатель Дробяжкін, унадився вже занадто часто їздити до них у село, що іншим разом варт пошесної гарячки, а причина, мовляв, та, що земська поліція, маючи деякі слабості з боку сердечного, накидав оком на молодиць і сільських дівчат. А втім, напевне невідомо, хоч у зізнаннях селяни висловились прямо, що земська поліція був, мовляв, блудливий як кіт і що не раз вони його підстерігали і одного разу навіть вигнали голяком з якоїсь хати, куди він був заліз. Звісно, земська поліція заслужив кари за сердечні слабості, але мужиків як Вошивої-пихи, так і Задирайловатеж, не можна було також виправдати за самоправство, якщо вони тільки дійсно брали участь у вбивстві. Але справа була темна, земську поліцію знайшли на шляху, мундир чи сюртук на земській поліції був гірший за ганчірку, а вже фізіогномії і пізнати не можна було. Справа ходила по судах і надійшла нарешті в палату, де була спочатку на самоті вирішена в такому сенсі: через те, що невідомо, хто саме з селян брав участь, і всіх їх багато, а Дробяжкін людина мертва, то йому небагато з того пуття, коли б навіть він і виграв справу, а мужики були ще живі і для них дуже важить присуд на їх користь; внаслідок чого й вирішено було так: що засідатель Дробяжкін сам був причиною, несправедливо утискаючи мужиків Вошивої-пихи та Задирайлова-теж, а помер, мовляв, він, повертаючись санками, від апоплексичного удару. Справа, здавалось, оброблена була кругло, та чиновники одначе, невідомо чому, почали думати, що, мабуть, про ці мертві душі йде тепер мова. А ще так трапилось, що, як умисне, в той час, коли пани чиновники й без того були в скрутному стані, прийшли до губернатора разом два папери. В одному з них говорилося, що за одержаними свідченнями і донесеннями перебуває у них в губернії вироблювач фальшивих асигнацій, який ховається під різними іменами, і щоб негайно був учинений найсуворіший розшук. Другий папірець містив у собі повідомлення губернатора сусідньої губернії про втечу від законного переслідування розбійника, і що коли об'явиться у них в губернії якась підозріла людина, яка не подасть ніяких свідоцтв і паспортів, то затримати її негайно. Ці два папери так і приголомшили всіх. Попередні висновки і здогади зовсім були збиті з пантелику. Звісно, ніяк не можна було припускати, щоб тут стосувалося що-небудь Чичикова, одначе всі, як подумали кожен з свого боку, як пригадали, що вони ще не знають, хто такий насправді Чичиков, що він сам дуже неясно висловлювався про власну особу, говорив, правда, що потерпів по службі за правду, але ж все це якось невиразно, і коли згадали при цьому, що він навіть висловився, ніби мав багато ворогів, які замірялися на життя його, то задумалися ще більше: виходить життя його було в небезпеці, виходить його переслідували, виходить, що таки накоїв він чогось... та хто ж він, справді, такий? Звісно, не можна думати, щоб він міг робити фальшиві папірці, а тим більше бути розбійником, зовнішність благонадійна, але, при всьому тому, хто ж би однак був він насправді? І от пани чиновники поставили собі тепер запитання, яке повинні були поставити спочатку, тобто в першій главі нашої поеми. Вирішено було ще розпитати дещо у тих, у кого були куплені душі, щоб принаймні дізнатись, що за купівля, і що саме треба розуміти під цими мертвими душами, і чи не пояснив він кому хоч може ненароком, хоч побіжно як-небудь, справжніх своїх намірів, і чи не сказав він кому-небудь про те, хто він такий. Передусім звернулись до Коробочки, але тут почерпнули небагато: купив, мовляв, за п'ятнадцять карбованців, і пташине пір'я теж купує, і багато всього обіцяв накупити, в казну сало теж постачає, і тому, певне, шахрай, бо вже був один такий, що купував пташине пір'я і в казну сало постачав, та й обдурив усіх і протопопшу нагрів більше, як на сто карбованців. Усе, що вона говорила далі, було повторення майже того ж самого, і чиновники побачили тільки, що Коробочка була просто дурна баба. Манілов відповів, що за Павла Івановича завжди він ладен ручитися як за себе самого, що він пожертвував би усім своїм маєтком, щоб мати соту частину достоїнств Павла Івановича, і відізвався про нього взагалі в найприємніших висловах, додавши кілька думок про дружбу і симпатії вже з замруженими очима. Ці думки, звісно, задовільно пояснили ніжний порив його серця, але не пояснили чиновникам справжнього діла. Собакевич відповів, що Чичиков, на його думку, чоловік хороший, а що селян він йому продав на вибір і народ у всіх відношеннях живий; але що він не ручиться за те, що станеться згодом, що коли вони трохи вимруть під час труднощів переселення в дорозі, то не його провина, і в тому владен Бог, а гарячок і всяких смертоносних хвороб є на світі чимало, і бувають випадки, що вимирають цілі села. Пани чиновники вдалися ще до одного засобу, не дуже благородного, але який, проте, іноді вживається, тобто стороною, за допомогою всяких лакейських знайомств, розпитати людей Чичикова, чи не знають вони яких подробиць щодо попереднього життя й обставин пана, але почули теж небагато. Від Петрушки почули тільки запах жилого покою, а від Селіфана, що сповняв службу царську та служив раніш на митниці та й тільки. У цього класу людей є досить дивний звичай. Якщо його спитати прямо про щось, він ніколи не згадає, не візьме всього в голову і навіть просто відповість, що не знає, а коли спитати про щось інше, отут він і приплете його й розкаже з такими подробицями, що їх і знати не схочеш. Усі розшуки, вчинені чиновниками, відкрили їм тільки те, що вони напевне ніяк не знають, що таке Чичиков, а тим часом Чичиков чим-небудь та мусить бути неодмінно. Вони поклали нарешті поговорити остаточно про цей предмет і вирішити принаймні, що і як їм робити, і яких заходів ужити, і що ж він таке: чи така людина, яку треба затримати й схопити як неблагонадійну, а чи така він людина, яка може сама схопити й затримати їх усіх як неблагонадійних. Для всього цього задумано було зібратися нарочито в поліцеймейстера, вже відомого читачам батька й благодійника міста.

 

ГЛАВА Х

Пошук на сайті: