Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_revizor.docx)Mykola_gogol_revizor.docx110 Кб1655
Скачать этот файл (Mykola_gogol_revizor.fb2)Mykola_gogol_revizor.fb2245 Кб1040

 

Микола Гоголь

Ревізор

В нього пика бридка, а він на дзеркало наріка.

Народна приказка.

 

ДІЄВІ ОСОБИ:

Антон Антонович Сквозник-Дмухановський, городннчіїіі

Анна Андріївна, жінка його.

Марія Антонівна, дочка його.

Лука Лікич Хлопов, доглядач шкіл.

Жінка його.

Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін. суддя.

Артемій Филипович Земляника, попечитель богоугодних за¬кладів.

Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер. Петро Іванович Добчинський І . . . Петро Іванович Бобчинський І м,ськ' П0М,ШНКИ' Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга. Осип, слуга його.

Христіан Іванович Гібнер, повітовий лікар. Степан Іванович Коробкін 1       особн в МІСТІ\"

Степан Ілліч Уховертов. дільничний пристав. Свистунов )

Луговіцин } поліцейські. Держиморда ) Абдулін, купець.

Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша.

Жінка унтер-офіцера.

Мишко, слуга городничого.

Слуга трактирний.

Гості, купці, мішанн, проснтслі.

 

ХАРАКТЕРИ І КОСТЮМИ Уваги для акторів

Городничий, уже постаріла на службі й дуже недурна, по-своєму, людина. Хоч і хабарник, але поводиться дуже со¬лідно; досить серйозний, трохи навіть резонер; говорить ні голосно ні тихо, ні багато ні мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя його грубі й жорстокі, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від низькості до пихи досить швидкий, як у людини з грубо- розвиненими нахилами душі. Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфортах   зі шпорами. Волосся в нього стрижене, з сивиною.

Анна Андріївна, жінка його, провінціальна кокетка, ще не зовсім у літах, вихована наполовину на романах та аль¬бомах, наполовину на клопотанні коло своєї комори та в діво¬чій. Дуже всім цікавиться і при нагоді виявляє гонористість. Бере іноді владу над чоловіком тому тільки, що той не знає, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дріб¬ниці й полягає у доганах та насмішках. Вона чотири рази переодягається в різні сукні на протязі п'єси.

Хлестаков, юнак років драдцяти трьох, тоненький, ху¬денький; трохи придуркуватий і, як кажуть, без царя в голові— один із тих людей, яких у канцеляріях звуть найпустоголові- шими. Говорить і діє без будь-якої тями. Він неспроможний зупинити сталої уваги на якій-небудь думці. Мова його урив¬часта, і слова вилітають із уст його цілком несподівано. Чим більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, тим більше він виграє. Одягнений за модою.

Осип, слуга, такий, які звичайно бувають слуги трохи в літах. Говорить серйозно, дивиться трохи вниз, резонер і лю¬бить собі самому читати повчальні нотації для свого пана. Го¬лос його завжди майже рівний, у розмові з паном набуває суворого уривчастого й трохи навіть грубого виразу. Він розум¬ніший за свого пана і тому швидше догадується, але не любить багато говорити, і мовчки крутій. Костюм його — сірий або синій приношений сюртук.

Бобчинський і Добчинський — обидва низенькі, куценькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; оби¬два з невеличкими черевцями, обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато помагають жестами й руками. Добчинський трошки вищий, серйозніший за Бобчинського, але Бобчинський розв'язніший і жвавіший за Добчинського.

Л я п к і н-Т я п к і и, суддя, людина, шо прочитала п'ять чи шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий дуже до здогадів, і тому кожному слову своєму надає ваги. Той, хто грає його, повинен завжди зберігати на обличчі своєму значущу міну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом і сопінням, як старовинний годинник, що перше шипить, а потім уже б'є.

Земляника, попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й крутій. Дуже прислужливий і метушливий.

Поштмейстер, простосердна до наївності людина.

Інші ролі не потребують особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже є перед очима.

Панове актори особливо повинні звернути увагу иа останню сцену. Останнє вимовлене слово повинне зробити електричний струс на всіх разом, раптово. Вся група повинна перемінити пози в одну мить. Звук подиву повинен вихопитися у всіх жі¬нок разом, начебто з одних грудей. Через недодержання цих зауважень може пропасти весь ефект.

 

ДІЯ ПЕРША

Кімната в домі городничого.

 

ЯВА І

Городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, суддя дільничний пристав, лікар, двоє квартальних.

Городничий. Я запросив вас, панове, на те, щоб ска¬зати вам пренеприємну звістку: до нас їде ревізор.

Амос Федорович. Як, ревізор?

Артемій Филипович. Як, ревізор?

Городничий. Ревізор із Петербурга, інкогніто. Та ше З з секретним дорученням.

Амос Федорович. От тобі й на!

Артемій Филипович. От не було клопоту, то май!

Лука Лукич. Господи боже! ще й із секретним дору¬ченням!

Городничий. Я начебто передчував: сьогодні мені цілу ніч снилися якісь два незвичайні щури. Справді, таких я ніколи й не бачив: чорні, неприродно великі! прийшли, поню¬хали — і пішли геть. Ось я вам прочитаю листа, шо його отер- жав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемію Фи- липовнчу, знаєте. Ось шо він пише: «Любий друже, куме І благодійнику» (бурмоче півголосом, пробігаючи швидко очима)... «і повідомити тебе» А! ось: «спішу, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з дорученням оглянути всю губернію й особливо наш повіт. (Значущо підносить па¬лець угору). Я дізнався про це від шонайпевніших людей, хоч він удає з себе приватну особу. А знаючи, шо в тебе, як у вся¬кого, водяться грішки, бо ти людина розумна й не любиш пропускати того, що пливе до рук...» (спинившись) ну, тут свої... «то раджу тобі бути обережним: бо він може приїхати кожної години, якщо тільки вже не приїхав і не живе де- небудь інкогніто... Вчорашнього дня я...» Ну, тут уже пішли діла сімейні: «сестра Анна Кирилівна приїхала до нас із своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже потовстішав і все грає на скрипку...» і таке інше, і таке інше. То от яка річ!

Амос Федорович. Егеж, річ така незвичайна, просто незвичайна. Що-небудь недарма.

Лука Лукич. Навіщо ж, Антоне Антоновичу, чого це? навіщо до нас ревізор?

Городничий. Навіщо! Така вже, видно, доля! (Зіт¬хнувши). Досі, хвалити бога, добирались до інших міст, тепер прийшла черга до нашого.

Амос Федорович. Я думаю, Антоне Антоновичу, що тут тонка і більш політична причина. Це значить ось що: Росія... егеж... хоче провадити війну, і міністерія ото, як ба¬чите, й підіслала чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради.

Городничий. Ото куди сягнули! Ще й розумна людиич! В повітовому місті зрада! Що воно, прикордонне, чи що? Та звідси, хоч три роки мчи, ні до якої держави не доїдеш.

Амос Федорович. Ні, я вам скажу, ви не теє... ви не... Начальство має тонку думку: дарма, що далеко, а воно собі мотає на вус.

Сторінка 1 з 19 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 > У кінець >>