Микола Гоголь

Тарас Бульба (СКОРОЧЕНО)

І 


Остап і Андрій, сини Тараса Бульби, після закінчення київської бурси повернулися додому. Їхній батько був «із числа тих корінних, старих полковників: весь був він створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру». Він заздалегідь тішив себе думкою, як прибуде зі своїми синами на Запорізьку Січ, представить їх усім старим, загартованим боями товаришам, подивиться на їхні перші ратні подвиги. Спочатку Тарас Бульба хотів відправити Остапа й Андрія на Січ одних, але «побачивши їхню свіжість, рослість, могутню тілесну красу, загорівся воїнський дух його, і він наступного ж дня вирішив їхати з ними сам, хоча необхідністю для цього була тільки уперта воля». Вранці, попрощавшись зі старенькою матір’ю, козаки рушили в путь. 



ІІ 



Вершники їхали мовчки. Старий Тарас думав про давнє: «перед ним проходили його минулі роки, за якими завжди плаче козак, бажаючи усе життя залишатися молодим». Він думав про те, кого зустріне в Січі з колишніх товаришів. 

Думки його синів були зайняті іншим. Старший, Остап, майже ніколи не думав ні про щось, «окрім війни та привільного пияцтва». У бурсі його вважали одним із найліпших товаришів, проте вчився він неохоче і чотири рази закопував свій буквар у землю, доки батько не поклявся, що Остап не побачить Запоріжжя довіку, якщо не навчиться всім наукам. Зараз Остап «був душевно розчулений сльозами бідної матері»; тільки це його бентежило і примушувало замислено опустити голову. 

Менший брат його, Андрій, «мав почуття дещо жвавіші і якось більш розвинуті... Він також кипів жагою подвигу, але разом із нею душа його була доступна також іншим почуттям. Потреба кохання спалахнула в ньому жваво, щойно він проминув вісімнадцяте літо. Жінки частіше стали поставати в гарячих його мріях; він... бачив її щохвилини, свіжу, чорнооку, ніжну». Андрій старанно приховував свої почуття від товаришів, бо вважалося сороміцьким для козака думати про жінку і про любов, не покуштувавши битви. Одного разу, блукаючи вулицею, де жили малоросійські та польські дворяни, він «побачив красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку і білу, мов сніг, освітлений вранішньою зорею. Дівчина стояла біля вікна». Це була дочка ковенського воєводи, що тимчасово приїхав до Києва. Андрій бачив прекрасну полячку ще декілька разів, та незабаром вона поїхала. Саме про неї думав Андрій, понуривши голову і опустивши очі. 

Подорожні дісталися до берега Дніпра і, зійшовши на паром, переправилися на острів Хортицю, де була тоді Січ. 



Ш-ІV 



Втомившись від безпечного життя і пияцтва, запорожці обрали нового кошового отамана і почали вимагати для себе справжньої справи. На той час до берега саме причалив невеликий паром. Дізнавшись від людей, що стояли на ньому, як притісняють поляки українців і віру православну, як скарали на смерть вони гетьмана й козацьких полковників, козаки вирішили усім військом іти на Польщу. 







Незабаром увесь польський південний захід охопив страх перед запорожцями. Пожежі лютували селами; «все, що могло рятуватися, рятувалося». У боях із польськими королівськими військами особливо відзначилися молоді козаки, охоплені полум’яним бажанням показати себе перед старшими. І Тарасу «любо було бачити, що обидва його сини були серед найперших». В Остапі, «незважаючи на молодість, вже були помітні риси майбутнього вождя»: «холоднокровно, майже неприродно для двадцятидвохрічного, він за одну мить міг зміряти всю небезпеку і весь стан справи». Андрій був повною протилежністю: він не знав, що значить обмірковувати чи розраховувати, вбачаючи насолоду в самій битві, в музиці куль та мечів. Не раз, «покликаний одним лише запальним завзяттям, кидався він туди, куди ніколи не зважився б кинутися ніхто холоднокровний і виважений, і одним скаженим натиском своїм творив чудеса, яким не могли не дивуватися козаки, загартовані в боях». 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Корисні матеріали: