Олесь Гончар - Кресафт

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_gonchar_kresaft.doc)Oles_gonchar_kresaft.doc48 Кб730

ГОНЧАР ОЛЕСЬ

КРЕСАФТ

 

На польовому току, де ворохи зерна поналивані, сказали Кухаренкові, що його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висіли аж до землі, такий був похнюплений. Легкова в ремонті, міг би взяти одну з вантажних, що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для такої поїздки. Під рукою була бригадирова однокінна бідарка нею й поїхав.

Понад колючою посадкою їде. Білий полудень навкруги, сорока скаче по верхах і весь чає крикливо скрекоче до Кухаренка, мовби хоче вискрекотати йому якесь слово, але не вміє.

Степове безлюддя повите спекою. Далеко ходять комбайни. Бовваніє на обрії мурована вежа елеватора. Вихор курявно, сліпо блукає по степу, перетинає дорогу, і далі тільки стерня переблискує, де він пішов уже прозорий.

Цокіт бідарки розламує полудневу тишу.

Кухаренко знає, чого його викликано. Млоїться в грудях від передчуття кари. Це мусило статись. Ждав цього, не думав тільки, що покличуть так швидко.

Районне містечко густо запорошене степовою пилюкою. Лежить тут і його, Кухаренкова, пилюка теж. Поопускали вуха садки. Коло чайної п'ють ситро знайомі голови, гукають Кухаренкові:

Кресафте, сюди!

Їм і досі чудно, що ім'я в нього Кресафт. Воно для них ніби прізвисько.

Проїздить мимо не зупиняючись. Дзвін на прадавній дзвіниці висить насторожливо. Давно мовчить, прикусив язика, не калатне, і здається, ось-ось впаде просто на голову Кресафтові. Навпроти знайомого будинку біля конов'язі цілий наїзд. Отже, викликано багатьох. Конов'язь обгризена: доки люди засідають, коні акацію гризуть.

Прив'язав і свого: гризи, брате. Бо, мабуть, аж уночі дійде наша черга.

Проте його одразу й погукали. Поза чергою. Це не віщувало добра. Секретарка в приймальні, що раніш зустрічала його усмішкою і своїм настроєм мовби застерігала й підбадьорювала для наступної розмови, цього разу глянула з сумом на Кухаренкові вуса, на його опущені запилюжені плечі. Подивилася так, мовби на нього впало невідворотне лихо.

У кабінеті людно, сидять, засідають. Духота, а вікно не відчинене жодне. Молодий Перший на своєму керівному місці.

Кухаренкові не було місця, він став біля столу.

Розкажи, скільки роздав.

Кухаренко, чорний від засмаги, ще більше потемнів:

— Не роздав, а видав.

Цього наче тільки й ждали.

Розбазарив ось як це зветься!

На поводі пішов, піддався...

Це такий ти передовик? Такий «маяк»?

Під обвалом слів плечі його ще дужче опали. Найлютіше насідав Другий. Наче й не приїздив на коропи. Наче й не розказував анекдоти. Побуряковів, розбух від обурення. Очужілий і гнівний, мовби не впізнаючи Кухаренка, він уже не кликав його по імені та по батькові, він уже кричав йому «Ку-гаренко!», бо мав звичку перебріхувати всі прізвища, хоч працює в районі вже кілька років. Прокурор теж сікається, щось цідить про злочин. Під їхнім обстрілом Кухаренко починає себе так відчувати, ніби й справді вчинив злочин, хоч злочину й не було — він певен у цьому в глибині душі. Він просто дотримав слова, видав по півтора кіло, як це й було обіцяно людям на зборах у присутності цього ж Другого. Видав, скільки обіцяли, ні грамом більше.

Ну як ти міг? доскіпується прокурор. Хто тебе підбив на це?

Ніхто не підбивав.

Сам? в іронічному подиві звів брови Другий. Такий герой.

Кухаренко зітхнув важко, ледве чутно видавив із себе:

Ну, а як же в очі людям дивитись?

А план? На нього давай будемо дивитися крізь пальці? Тільки нам він мусить боліти, не тобі?

І знову злива слів. Обвал звинувачень.

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>

Пошук на сайті: