Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx68 Кб843
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2135 Кб794

 

ОЛЕСЬ ГОНЧАР 

ПРАПОРОНОСЦІ (СКОРОЧЕНО)


     
     Книга перша 
     АЛЬПИ 
     
     Знову, як і 22 червня 1941 року, було відновлено кордони. Бійці, що проходили повз коней прикордонний стовп, повинні пройти перевірку. 
     Невідомо, чи живий той ворожий авіатор, який скинув бомбу на цю ділянку. А от бійці армії—визволительки за ці чотири роки зміцніли і змужніли. Це, певно, доля. «У справедливих армій доля завжди прекрасна». 
     
     І 
     
     Випускник військового училища Женя Черниш, підходячи до прикордонного посту, побачив кремезного чоловіка, який щось весело розповідав солдатам. Женя зрозумів, що він воював у цих місцях у 1941 році. Це був сержант Козаков, який втік із госпіталю, щоб наздогнати свою частину. Він зрадів, що Женю теж направили в Н—ську частину, значить, удвох веселіш буде йти. Черниш зробив зауваження Козакову щодо неохайного вигляду, але, почувши пояснення, зніяковів за свою гарячковість. Адже він з—за Волги на Україну їхав поїздом, а солдати, такі як цей сержант, місили ногами бруд фронтових доріг. Впродовж усього шляху висіли покажчики, на одному побачили букву «Л». Це була позначка потрібної частини. Козаков згадав, як бійці різних національностей впали навколішки і цілували землю, коли вступили на територію України. 
     Потім подорожніх застав дощ, і лейтенант Черниш накрив своєю шинеллю попутника. 
     
     II 
     
     По дорозі Козаков розповів, що родом з Донбасу, виховувався в дитбудинку. 
     Віддаляючись від кордону, обидва повернулись обличчям у бік Вітчизни, обіцяючи або повернутись, або загинути за неї. Проходячи повз село, побачили циганських дітей, які танцювали під бубон. Цигани улесливо схилялись перед воїнами, яким це приниження було неприємним і тому вони не зупинились. Назустріч траплялись підводи з пораненими, які просили закурити, і Козаков витрушував їм рештки свого тютюну. 
     На ночівлю зупинились в румунській сім'ї. Голодні діти жадібно доїдали мамалиґу. Козаков згадував осиротілих українських дітей, яким наші солдати копали землянки і залишали їжу. Він погладив по голівці дівчинку, бажаючи щастя їй і всім дітям. 
     Сержант заснув, а Черниш не міг спати — його кусали блохи. 
     
     Ill 
     
     Наступного дня Козаков і Черниш вийшли на центральний шлях. Наближався фронт. Це подобалось Козакову, бо тут пахло волею. 

Сторінка 1 з 23 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 > У кінець >>

Корисні матеріали: