Аналіз новели «За мить щастя»

 

Новела «За мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. На той час О. Гончарем був написаний роман «Людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслю­вався роман «Циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. Через те не дивно, що новела «За мить щастя» спов­нена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.

Її задум виник у далекій Бірмі, у місті Рангуні. Тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують опо­відачеві «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», стали імпуль­сом спогаду про давню історію. Очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. Але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни и таборів. Більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після вшни, коли фронтовикам мріялося про В1ЧНИИ мир. Свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскре­сивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії и намага­ючись осмислити те, що сталося...

Скупими деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється опові­дач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. У ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. Автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина и «бійців споюють».