Рибалонька, митець усе в воді ловити, 
Бажаючи піймать в'юнів, 
В Болото Вершу засторчив. 
Довгенько щось вона там мусила сидіти, 
Язик жіночий є, да нічого робити 
(А зроду, мабуть-то, що не плоха була), 
Так лаяти Болото почала:
— Оце поганая багнюка!
Глянь, пузириться як, знічев'я клекотить, 
Тут певнее ніщо ні ходить й ні сидить, 
Одна черва, мовляв, кишить, 
Да деколи повзе по куширу гадюка. 
Уже коли б тут воленька мені!.. 
Таке ж бридке, таке мерзенне, 
Поржавіло, від жабуру зелене, 
Не хочеться паскудиться в багні, 
А то б...

Що ж їй Болото одвічало?
— Де ж ти сама, добродійко? — спитало. 
А Верша гомонить на дні.