На лубі сидячи, Зозуля куковала:
«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!
Од коли, як тепло вже стало, 
А гусені нема, черви зовсім так мало. 
Пришилось із голоду хоч у кулак трубить». 
«Нащо вам так квилить, мій боже милий? 
Снігир Зозулю перебив,— 
Коли б я мав ваш стан і сили, 
Оцю я погань би не їв, 
Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив

Собі щодня шматок м'ясця. 
От кобець — менший вас, а їсти як захоче:
Летить — і душить горобця. 
Зате він з голоду ніколи не нудився». 
«Дурний! дурний! а в школі вчився! — 
Зозуля Сніги ру в одвіт,— 
За місто горобця я з'їм жуків десяток 
Да гусені, черви десятків три в наддаток 
І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь сзіт. 
Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна.

Живе собі, як панна. 
Гуляє у садку, нічого не псує, 
По гілочках намистечко кує, 
Да скілько літ кому прожить віщує; 
Нехай же здумаю.- да що тобі й казать! 
Хоч злидні в пір'ї обідрать, 
Ввесь птичий рід зарепетує:
«Зозуля м'ясо жре. Зозуля хищний птах! 
Троха чи не бажа вона орла із'їсти!»

Прощай тогді моє життя в садах! 
Прийшлось би утікать хоч за море безвісти. 
Так лучче ж тута жить — да зводить черв'ячків».

Хто хоче полюбить суддю грошозаплода.
Про його розпитай панів, 
А не питай у простого народа.