Син
Скажи мені, будь ласкав, тату!
Чого ячмінь наш так поріс,
Що колосків прямих я бачу тут багато,
А деякі зовсім схилилися униз?
Мов ми, неграмотні, перед великим паном,
Мов перед судовим на стійці козаки.

Батько
Оті прямії колоски
Зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром, 
Котрі ж поклякнули — то божа благодать: 
Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.

Син
Того ж то голову до неба зволить драть 
Наш писар волосний, Онисько Харчовитий! 
Аж він, бачу...

Батько
Мовчи! Почують — будеш битий.