Євген Гребінка

Українська мелодія 

 

"Ні, мамо, не можна нелюба любить! 

Нещасная доля із нелюбом жить. 

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти! 

Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!" 



"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? 

Мені в домовину лягати пора. 

Як очі закрию, що буде з тобою? 

Останешся, доню, одна, сиротою! 



А в світі якеє життя сироті? 

І горе, і нужду терпітимеш ти. 

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу. 

Стогнать під землею, як горлиця, стану" 


"О мамо, голубко, не плач, не ридай, 

Готуй рушники і хустки вишивай. 

Нехай за нелюбом я щастя утрачу; 

Ти будеш весела, одна я заплачу!" 



Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть. 

Під ним рано й вечір матуся квилить: 

"О, Боже мій милий! що я наробила! 

Дочку, як схотіла, із світа згубила!" 



Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Вірш Є. Гребінки "Українська мелодія" розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину. 

Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.