Пан та собака 



Казка 

На землю злізла ніч... Ніде ані шиширхне, 

Хіба-то декуди скрізь сон що-небудь пирхне, 

Хоч в око стрель тобі, так темно надворі. 

Уклався місяць спать, нема ані зорі, 

І ледве, крадькома, яка маненька зірка 

З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка. 

І небо, і земля — усе одпочива, 

Все ніч під чорною запаскою хова. 

Один Рябко, один, як палець, не дрімає, 

Худобу панську, мов брат рідний, доглядає, 

Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив: 

Їв за п’ятьох, але те їв, що заробив. 



Рябко не спить до самого світу, заглядає по всіх кутках. Уже й панотець повертається п’яний з хрестин... Дивиться Рябко, щоб часом москалі не забралися до комори. Аж коли почало світати, собака простягнувся та заснув. 



Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде, 

Що щиро стережуть добро своїх панів... 

Як ось — трус, галас, крик!., весь двір загомонів: 

«Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликніте!..» 

«Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажіте?» 

Стриба Рябко, вертить хвостом, 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>