Петро Гулак-Артемовський - Справжня добрість (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло))

Писулька до Грицька Прокази 



Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву, 

Понуру, мов чернець турецький, і сопливу, 

Той бісів син, коли не москаля підвіз, 

Той Добрості не зна, не бачив і не чує, 

Не пензлем той її, але квачем малює, 

Той Добрість обікрав. Не любить Добрість сліз; 

Вона на всіх глядить так гарно й веселенько, 

Як дівка, од свого ідучи панотця 

До церкви — до вінця, 

Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько. 

Не квасить Добрість губ, бо із її очей 

Палає ласка до людей. 



Добрість жартує з розумом і до діла, вона завжди однакова і в горі, і в радості. Не зважає вона на панську зневагу, на брехню. Від страждань тільки збільшується її цінність і вага. 



Але всьому свій час і черга, Грицьку, буде! 

Ми під богом, як бач, всі ходим, грішні люде: 

До часу глек, — мовляв один розумний лях, — 

До часу, голубе, нам глечик носить воду. 



Незважаючи на свою велику вченість, Грицько не може зрозуміти справжньої природи Добрості. 



І єсть земля така правдива і заможна, 

Де правду і панам сказать, як Богу, можна. 

Дивіться, — ти казав, — як вірний Довгорук 

Писульку царську рве із єдноральських рук 

І на шматки її із серця роздирає! 

Чи бач, як старшина із ляку умирає! 

А Довгорук сидить і усом не моргне! 

«Ай, що ж ти наробив! — усі заверещали: — 

Тепер же поминай, як Довгорука звали!» 

А Довгорук сказав: «Не бійтесь за мене! 

Нехай лиш прийде сам Петро сюди Великий! 

Я покажу, що й він, як всі ми, чоловіки, 

Помилиться, згрішить, спіткнеться і впаде, 

І ворог той йому, його хто не зведе» . 

Аж бач! Таки воно й на правду вийшло, хлопці, — 

Прибіг Петро, гукнув, затупав, загурчав. 

Уже й був кинувсь бить, але як розпитав, 

Аж Довгорукого погладив по головці, 

І цмокнув в лисину та ще й перепрохав — 

Та ще й на змирщини кіп з п’ять він грошей дав. 





Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) 

Цей твір був першим з написаних українською мовою творів П. Гулака-Артемовського. 

Написаний ще у 1817 р., за життя поета він не друкувався. Це своєрідне послання Г. Квітці-Основ’яненку як одному з керівників благодійного товариства. Поет гаряче підтримує його та закликає активізувати свою діяльність. 

Пошук на сайті: