Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Majk_Johansen_podorozh_uchenoho_doktora_Leonardo.docx)Majk_Johansen_podorozh_uchenoho_doktora_Leonardo.docx154 Кб980
Скачать этот файл (Majk_Johansen_podorozh_uchenoho_doktora_Leonardo.fb2)Majk_Johansen_podorozh_uchenoho_doktora_Leonardo.fb2381 Кб788

 

Майк Йогансен

Подорож ученого доктора Леонардо

 

Повість

           

            ПОДОРОЖ УЧЕНОГО ДОКТОРА ЛЕОНАРДО

            І ЙОГО МАЙБУТНЬОЇ КОХАНКИ

            ПРЕКРАСНОЇ АЛЬЧЕСТИ

            У СЛОБОЖАНСЬКУ ШВАЙЦАРІЮ

             

           

            Coelum, non animum mutant qui trans mare currunt.

           

             

            … only dull, thick-headed, loquacious idiots. Thus, landscape cannot be adequately treated in the litterature in the usual descriptive way. But if some writer should by chance come across the idea of shifting the reciprocal roles of the landscape and the acting persons, it would be quite a different thing. The persons, treated as mere eardboard puppets, as moving decorations can nevertheless impart proper movement to a description of a landscape (because of the natural tendency of the reader to follow their ways, as if they were real living people) and so a «Landscape-novel» could be made quite readable. But such a thing has still never been deliberately attempted.

             

            (From an unpublished essay on «Landscape in the Litterature» by the Author. Quoted for the use of critics only)

           

             

           

            ПРОЛОГ

           

            I

           

            ПОДОРОЖ! ПУТЕШЕСТВИЕ! WANDERUNG!

            TRAVEL! VOYAGE!

           

            «Навіть той камінь, порепаний і соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші — і він подорожує.

           

            Людина ж — не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватирі, а тим паче в далекі краї.

           

            — Той, хто сьогодні, негайно, в цю мить не їде в Індію — той позбавлений елементарнісінької людської цікавости! — так сказав один товариш, коли в його спитали, чому він проживає весь свій вік лише в своїй кімнаті. І сказавши це, він, не встаючи з ліжка, витяг зі стосу книжок повний каталог нарізних рушниць, як магазинних, так і автоматичних, фірми Віблі Скот і попрохав більше йому не заваджати.

           

            Розповідають також, що компанія веселих молодих людей, февдалів і буржуа, подорожувала була по території бувшої Російської імперії з метою: з'ясувати точно й детально, яка закуска найкраща до горілки. У кожному пункті їхньої подорожі молоді февдали і буржуа випивали, закушували місцевим способом, а бувши рознесені по своїх нумерах лакеями, другого ранку акуратно записували свої вражіння від закуски і наскільки вона полегшувала саму справу випивання. На жаль, революція не дала їм змоги надрукувати свої висновки, і люди не знатимуть повік, яка закуска до горілки найкраща, чи рибець озівський, чи оселедець каспійський, чи пельмені сибірські. І ледве чи можна думати, що неестетна і утилітаристична радянська влада дасть гроші на цю науково-дослідчу роботу.

           

            А втім, буває й тепер, що, повернувшися з-за кордону, люди вміють розповісти тільки про те, як у німецьких готелях улаштовані ванни, який обід можна знайти в Парижі, як одягаються халуї в Лондоні і як кусаються клопи в готелях Еспанії. Вони сполучалися з европейським пролетаріятом в тілі проституток і стимулювали пролетарський рух, даючи шоферові дві марки на чай, щоб швидше їхав. Вони повернулися на радянську батьківщину в европейських штанях, з кишенями, напханими гігієнічними резиновими препаратами.

           

            Що ж, і це подорож. Тільки я взявся б улаштувати морську подорож для такого громадянина куди дешевше.

           

            Я напоїв би його горілкою і дав би йому на закуску по одній оливі на кожну шклянку. Далі я зняв би з нього европейські штани і посадовив би його задом у діжку з соляною водою. Потім, ритмічно похитуючи його в діжці, я ждав би, поки він почне подорожувати по морю в шторм на десять балів. Його власні вигуки звучали б як нецензурна команда капітана, і він незабаром дістався б у відомий латвійський порт, що фігурує в стародавніх анекдотах на цю тему. Чи не так, друже Родольфо?

           

Сторінка 1 з 53 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 > У кінець >>