Майк Йогансен

Гнилизна

 

Я хочу розповісти одну історію, що скоїлася з моїм знайомим Павліком Явнем.

 

Павлік Явень блондин, невеличкий на зріст, з кніпс-пенсне на спокійному носі, акуратненько вдягнений блондин. Шіммі стоять у нього в шахві, а ходить він улітку в сандалах, бо в сандалах ходять комуністи, а Павло Явень хоче вступити до партії.

 

Не те, щоб він вірив в те, що має бути комуністичний лад, скоріше він хоче, щоб йому було добре. Він комуніст-індивідуаліст!

 

Крім того, він хоче мати револьвер.

 

Намочивши трошки своє русяве волосся, він розчісував його надвоє посередині.

 

«Люсю» — сказав Павло Явень.

 

«Павліку» — одгукнулась Люся Явень, його жінка, з ліжка.

 

«Люсю — я йду оце. Прийду годині в п'ятій. Ти будеш удома?»

 

«О п'ятій»... Павліку, я-б хотіла піти к подругі— вона мене викликала в одній справі».

 

«Гаразд — одповів Павло Явень. «Отже я повернусь зараз-же після обід. До речи, треба говорити не «к подругі», а «до подруги». Коли ти вже вивчишся розмовляти по-вкраїнськи?»

 

Павло Явень підійшов до ліжка, поцілував Люсю в душку, Люся закурликала й оповила його шию пухкенькими ручками. Павло Явень ще раз поцілував Люсю в губки, узяв портфеля, поглянув на годинника на руці й вийшов сіньми на двір і на вулицю.

 

В Павла Явня прекрасна жінка. Мало того, що гарненька, ще й спокійна.

 

Головне, що нікому й на думку не спаде, що вона могла-б його зрадити.

 

Скоріше Дніпро потече на Чернигів.

 

Павло Явень запалив цигарку й почав міркувати, йдучи під маленьким дощиком.

 

Крапа дощ. О, це був дощ. Він так накрапав уже третій день—це вже було занадто.          

 

Павлік ще раз ізгадав про Люсю. Думки його були прихильно-зневажливі.

 

Жінки всі однакові всередині.

 

Спочатку доводиться з ними попотягатись — вони кокетують із знайомими й незнайомими й дуже комизяться.

 

Павлік гнівно згадав, як йому доводилось просити; так, просити! Люсю поводитись як слід з чужими.

 

Тепер не те.                        

 

Тепер вона сама, як кішка, закохана в нього й подекуди навіть трішки набридає йому ревнощами.

 

На чужих вона не дивиться зовсім. По гостях вона не ходить, вчащає тільки до однієї подруги.

 

Вона розповідає Павлікові про подругу — та живе дуже бідно — инколи просто голодує.

 

Але грошей вона для подруги не прохає — Павлік раз на завше одучив її від благодійних звичок.

 

Дощ почав заливати Павлікові за комір. — Треба зайти десь. поснідати, поки дощ ущухне.

 

Оце Люська, хоч дощ, хоч що, піде до подруги — та живе десь далеко в передмісті— й прийде стомлена вкрай.

 

Коли вона приходить відтіля, від неї немає діла, як від жінки — це трішки дратує Павліка.

 

Дарма, що він сам не пропускає нагоди поласувати на стороні — Павлік уважає, що жінка має бути завше до його послуг. 

 

Женщина — істота недорозвинена й не здатна до творчої роботи. Її діло—бути передовсім жінкою й матір'ю.

 

Павлік саркастично посміхнувся, згадавши жінвідділ.

 

Так. Доводиться погоджуватись офіційно де-з-чим заради головного.

 

А головне — це всебічний розвиток його, Павла Явня, творчих здібностей. Для цього йому потрібна Люся, добра, ріжноманітна їжа, зручні меблі...

 

Цьому перешкоджає оцей чортів дощ. Хоч он-де, здається, свінуло на небі.

 

А для того, щоб зробити кар'єру, Явневі треба вступити до партії.

 

Потрібну термінологію й лозунги Павлік давно засвоїв. Він має в минулому де-які гріхи й партквиток йому доконечно потрібний.

 

Павлік почав шукати очима пивної.

 

Одне лихо — це нерви.

 

Павлік почуває якийсь інстинктивний острах перед робочими.

 

Йому инколи здається, що вони бачуть його наскрізь.

 

Треба випити пару пляшок перед розмовою з тов. К.

 

Явень зайшов до пивної, узяв пляшку пива й замовив яєчню.

 

Поки що він налляв шклянку й випив.

 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>