Майк Йогансен - Майборода (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Majk_johansen_majboroda.docx)Majk_johansen_majboroda.docx43 Кб1016
Скачать этот файл (Majk_johansen_majboroda.fb2)Majk_johansen_majboroda.fb276 Кб979
            Майборода щось із півгодини доводив йому, що без Бога все одно не проживеш і що правда кривду переможе. Степун вислухав і сказав:

           

            - Ти, Майборода, - дурень! І де вас, дурнів, такого багато береться?

           

            Майборода з Степуном од того часу не балакав.

           

            Навпаки, Степун охоче балакає з Майбородою, але це тільки для того, щоб з нього насміятись.

           

            Степун узяв Майбороду за плече.

           

            - Кинь отого жука - ходім вип'ємо пива. Ти ж одержав гроші за місяць?

           

            Майборода спробував висмикнутись з Степунової руки, але з того нічого не вийшло.

           

            Степун - хлопець дужий, матрос і буденовець.

           

            - Одчепіться од мене! - засичав Майборода.

           

            Степун голосно зареготавсь.

           

            - Чого ти комизишся? - сказав він. - Все одно розумніший не зробишся. Коли жалько тобі грошей, заплатимо удвох, хоч я й бідніший!

           

            - Я сказав уже вам, що не хочу з вами балакати! - заверещав Майборода.

           

            Це вже було занадто! Він цьому Степунові не набивається й не заважає йому робити, як він хоче. Оці, люди, що не звикли мислити, гірші від скотів.

           

            Собаку вдариш, і він одчепиться, а отаке-о - ні.

           

            В нього батьки померли, на селі вдома голод, пора б, здається, помислити як слід, яка цьому причина, а він ходить, наче йому карбованця подарували.

           

            - Ну що ж?- спитав іще раз Степун і випустив Майбородине плече.

           

            Майборода повернувсь і пішов.

           

            - Дурень ти, Майбородо! - ласкаво сказав Степун навздогінці.

           

             

           

            V. Майборода й п'яниці

           

            У Майбороди серце аж кипіло. І так зле, а ще той скот причепився.

           

            І що він знає? Чи розгорнув він хоч один раз якогось філософа чи святого?

           

            Наслухавсь на мітингах усякої юринди й думає, що він усе розуміє. Ні, братіку, з такою наукою далеко не поїдеш!

           

            Чому, скажемо, в одного дядька совка геть чисто все виїла, а в другого, поруч, хоч би торкнула?

           

            Майборода йшов швидко. Очі йому блищали.

           

            - Може, він скаже, що він знає, чого сонячник до сонця повертається? Ні, братіку, - не скаже! Хоч лусне, а не скаже.

           

            Майборода підійшов до пивної.

           

            Треба якось заспокоїтись. Майборода увійшов, вибрав столика осторонь і сів.

           

            Принесли пару пива. Майборода випив три шклянки й почав дивитись на публіку.

           

            Оця юрба не знати для чого ходить до пивної.

           

            П'ють як коні і хоч би одне сказали розумне слово.

           

            Той про Катьку, цей про свою жінку. І через кожні три слова - матюк. А почнеш їм докоряти, і тебе виматюкають.

           

            Ще й просто посеред якогось тексту з писанія загне матюка.

           

            Майборода спорожнив другу пляшку. Принесли ще.

           

            Настрій в Майбороди значно погіршав. Його дратували оті п'яні пики навкруги за столами; он коло того бридющого рудого дядька вже ціла батарея порожніх пляшок, і він гикає на всю пивну...

           

            Майборода закінчив п'яту пляшку і остаточно переконався, що нема для чого жити на світі. Ніхто його не любить, ніхто за ним не плакатиме, коли він сконає.

           

            Як багато зостанеться на світі неприйнятих Майбородиною філософією людей! Ні, цього не буде! Він зараз же всім скаже, де правда.

           

            Майборода стукнув кулаком по столу. Двоє сусідів обернулися до нього.

           

            Майборода гикнув і сказав:

           

            - Вибачте мені, що я так; ви думаєте: он білий дурень накачався мов та свиня пивом і чіпляється до незнайомих, викладати свої немовби ідеї та світогляди. І що тільки він знає правду, а більше ніхто правди не знає. Так скажу ж я вам, що я жив тридцять п'ять років на божім світі і скажу ж я вам, не маю для чого жити. Ніхто, мабуть, і не заплаче, коли я...

           

            Майборода схилив голову на руки й заплакав. Сусіди давно вже дивились у своє пиво.

           

            Чиясь м'яка рука лягла Майбороді на плече й перейшла, гладячи волосся, на голову.

           

            Це була Катя.

           

             

           

            VI. Майборода й Катя

           

            Катя була розкішна женщина і коштувала відносно недорого. Вона сіла поруч із Майбородою й вихилила шклянку пива, не спитавшись у нього дозволу.

           

            Майборода був зворушений таким довір'ям і гаряче обій-няв Катю.

           

             

           

            «Найшлась-таки серед цієї п'яної сволоти одна щира людська душа», - подумав Майборода.

           

            І в кого?

           

            В продажної женщини!

           

            - Катю! - сказав Майборода і хлипнув. - Плюнь на цих скотів, що хотять тільки твого тіла! Поїдем зо мною!

           

            Поїдем до Святої землі!

           

            Катя згодилась.

           

            - Поїдем, дурненький! - сказала вона. - Плати гроші й підемо звідси.

           

Пошук на сайті: