Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 9)

Брати подумали і побігли в бюро перекладів. В бюро перекладів побачили братів, теж подумали і погодились написати текст, лише попросили детальніше описати «профіль бізнесу». — Ну як, — гарячкував Сава, — це некомерційний проект, легені міста, це потрібно нам усім. — Бюро перекладів кивало головами. — Для нас головне — сервіс, — гарячкував далі Сава. — Да, — додав Гриша — працюємо до останнього клієнта! — Да, — гарячкував Сава, — послуги від А до Я. Плюс у нас патріархальне благословення. — Тут написано — єпархіальне, — зазирнуло до їхніх документів бюро перекладів. — і ще капличка, — додав Сава. — I гнучка система скидок. Зрозуміло, — сказало бюро перекладів, — спробуємо урахувати всі ваші пропозиції. — Брати зітхнули. Наступного дня Гриші передзвонили з бюро перекладів, попросили зайти, сказали: знаєте, у нас тут дещо вийшло, було б добре, якби ви зайшли і подивились. Брати зайшли, почитали текст і влаштували скандал, Гриша кидався бити перекладача з німецької, Сава його стримував. Врешті, бюро перекладів пообіцяло все переробити. Без доплати, — Ви зрозумійте, — кричав їм Сава, утримуючи двері, котрі ззовні виламував його брат, — нам головне сервіс! Від а до я! I про церкву щоб було! Інакше нам без понтів, без церкви, ви зрозумійте!

Зустрілися через два дні. Гриша залишився чекати в коридорі. Перекладача з німецької зачинили на кухні Сторони сіли за стіл. — Ми врахували ваші зауваги, — сказало бюро перекладів, — частково вони були справедливі, але ви відбили нам дзвоник біля вхідних дверей, за це доведеться доплатити. — Текст покажіть, — коротко сказав Сава. — Гаразд, — нервово погодилось бюро перекладів, — домовились — доплачувати не треба. Може, кави? — Давайте текст, — повторив Сава. — Ну, гаразд, — погодилось бюро перекладів і показало Саві текст. Текст був такий:

Ісус віддав за вас своє життя! Ми віддаємо вам тепло своїх сердець!

ТзОВ Лихуй і сини. Повний комплекс ритуальних послуг!

У мальовничому куточку Харкова, в районі нових житлових масивів, що стрімко зносяться вгору, розкинуло свої угіддя бюро ритуальних послуг «Лихуй і сини». Виплекане дбайливою господарською рукою, бюро щоранку гостинно відчиняє свої двері першому відвідувачу. З ранку до вечора, не покладаючи рук, виконують свої професійні обов'язки працівники бюро. З першого ж дня роботи комплекс ритуальних послуг «Лихуй і сини» полюбився мешканцям житлових масивів і став улюбленим місцем відпочинку харків'ян та гостей міста. Що й не дивно. Адже на відміну від інших закладів відповідного профілю наше бюро гарантує вам повний комплекс ритуальних послуг. Взявши собі за принцип якість виконання та індивідуальний підхід до клієнта, наш колектив надійно тримає високо підняту планку оперативності та професіоналізму.

В нашому бюро вам запропонують дешеві ділянки в одному з наймальовничіших районів Слобожанщини, ритуальні аксесуари за демпінговими цінами, автоперевезення, а також послуги професійних працівниць ритуальних послуг, духовних осіб і тамади, На території комплексу знаходиться також затишна модифікована капличка європейського класу, де ви завжди зможете провести кілька незабутніх годин.

Говорить один із засновників бюро, Лихуй Григорій Владленович:

Мій батько, ветеран війни, часто говорив мені: Гришо, оце твоя земля. Шо ти в неї кинеш, те з неї і виросте. Тому, коли ми з братом виросли і настав час обирати свою дорогу в житті, я згадав слова батька. Адже ніщо так не гріє душу, як можливість віддати вам часточку свого натхнення, свого сердечного тепла. Для мене бюро — це не просто місце роботи, для мене воно давно стало місцем спочинку і душевної рівноваги. I якщо, не дай бог, зі мною завтра щось трапиться, я б хотів, аби мене поховали тут — на території ТзОВ «Лихуй і сини»!

Важко не погодитись із шановним Григорієм Владленовичем, ось уже воістину — живе на землі господар!

Так само наше бюро з радістю сповіщає вам про гнучку систему знижок для постійних клієнтів. Так, уже з третього замовлення йде бонусне нарахування відсотків, яким можна буде скористатися надалі. Приймаються також колективні замовлення.

Потрапивши до нас одного разу, ви обов'язково захочете повернутись!

Якщо ховати — то тільки з Лихуями!

 

Сава довго думав. Чути було, як на кухні б'ється серце в перекладача з німецької. — Гм, — сказав Сава, — чогось подібного я від вас і хотів. Лише два моменти. Перший — отут, де віддаємо вам тепло своїх сердець, може, краще тепло замінити на жар? — Розумієте, — сказало Саві бюро перекладів, — з огляду на специфіку вашої роботи ми б вам цього не радили. — Ну добре, — незадоволено сказав Сава, — добре. I ще одне, оця фраза — і якщо, не дай бог, зі мною завтра щось трапиться: помоєму, звучить як погроза, ні? — Добре, — відказало бюро перекладів — приберемо. Ще якісь зауваги? — Ні, — відказав Сава, — все нормально, — виклав сто баксів, забрав текст I пішов шукати брата. Треба було відкриватись.

Відкрипя вийшло пафосним. Під щойно збудованою капличкою товпився народ? прийшли пожежники, на беемве приїхав отець Лукіч, прийшла сестра братів Лихуїв із сином, прийшли зацікавлені мешканці житлових масивів, прийшли представники комуністичної партії зі знайомим братам гаслом «НАТО — руки геть від української землі», прийшов Жорік у жовтій сорочці, привів із собою почесного ветерана, сказав, що так годиться, що завжди треба, аби щось сказала старша людина, брати не суперечили, мовчки потисли Жоріку руку і нервово поводили спітнілими шиями. На обох були білосніжні турецькі сорочки, що обтягували братські торси й просякали потом. Першим слово попросив отець Лукіч, він рішуче відімкнув мобілу ї взявся до иромови, — Дорогі миряни, — сказав отець Лукіч, раз по раз позираючи в бік свого беемве, біля якого крутились діти з житлових масивів, — у благословенному місці зібралися ми сьогодні. Благословенне це мїсце, оскільки постало воно з благодаті божої. Тому, дорогі миряни, як казав господь наш, любіть одне одного, а про все інше він подбає сам, — сказав отець Лукіч і широким жестом повів уздовж обтягнутого колючим дротом цвинтаря. — Миряни боязко захрестились. Жорік витер сльози жовтим рукавом сорочки. Наступним слово взяв почесний ветеран. — Згадується мені, — сказав він, — один героїчний фронтовий епізод. Стояла люта зима сорок четвертого. Ми тоді якраз зупинилися під Москвою, грудьми лягли, зима була люта, але ми грудьми лягли, не пустили гада. .

— Жорік, — підійшов до Жоріка Гриша, — що він трусить, яка зима сорок четвертого, яка Москва? — Да розслабся, — примирливо сказав Жорік, — він на Ленфільмі працював, вони тоді кіно під Москвою знімати, з Любов'ю Орловою чи ще з якоюсь проблядцю, я їх завжди плутаю.

— I ось одної глупої ночі вийшов я на позицію, а мороз аж дзвенить, танки не витримують, що вже говорити про чоловіка, да... А я не слабкого десятка був, на мене чотирьох таких, як ви, треба було —показав він на братів Лихуїв. — А місяць аж повниться, і такий мороз, що танки не витримують, е-е-е думаю, мене голими руками не візьмеш, я не простого десятка був, да... I викликає мене головнокомандуючий Іван Степанович Конєв і каже мені — рядовой Білялєтдінов… — тут усі зааплодували і задоволеного почесного ветерана стягли зі сцени, чого він, зрештою, не зауважив. Ветеран схопив Жоріка за жовтий рукав і продовжив свій спіч. Брати дивились на старого, як грифи на помираючу в пустелі худобу, в них уже прокинувся професійний інстинкт, і в почесному ветерані вони справедливо бачили потенційного клієнта. Після цього отець Лукіч оперативно провів молебень, і всі потяглися в капличку на фуршет. Виходячи з фуршету, пожежники тисли братам руки, ми з вами зв'яжемось, — казали, — треба виходити на серйозний рівень. 

Пожежники задзвонили через тиждень; значить, так, — сказали, — тут зараз у Будапешті, по програмі міст-побратимів проходить конференція, По ойкумені. Поїдете? — По чому? — перепитав Гриша. По ойкумені, — повторили пожежники, — коротше — комунальний секгор, недержавні організації, паранормальні практики. Ви потрапляєте під усі категорії. Поїдете? — А бабки? — запитав Гриша. — Вони все башляють, — заспокоїли пожежники, — ми б самі поїхали, але в нас ОБСЄ. — Що? — знову перепитав Гриша. — Коротше, — повторили пожежники, — їдете на ойкумену? — їдемо, — видихнув Гриша. — Ок? — сказали пожежники, — тоді ми даємо їм ваш телефон, вони вам скинуть факс. — У нас немає факсу, — сказав Гриша. — Купіть, — підказали пожежники і кинули слухавку. Гриша розповів усе братові. Сава дав йому двадцять баксів, Гриша пішов у найближчий жек і за двадцятку купив у них факс. — Спишемо по квартальному звіту, — коротко пояснив йому начальник жеку, ховаючи двадцятку в кишеню своїх безрозмірних штанів.

Передзвонили з Будапешта, В офісі випадково не було нікого, крім Гриші, тому розмовляти довелося саме йому. Спочатку він стрьомався їхньої англійської, але потім звикся, згадав увесь запас англійських слів, котрих навчився свого часу від негрів по гуртожитках, і більш-менш успішно відбив першу атаку. Себе він хвастовито називав «зе презідент», свою фірму — «хауз оф зе дез», а визначаючи «профіль бізнесу»; вживав не до кінця зрозуміле йому самому «готік стайл». Наступного дня прийшов факс із Будапешта. Факс прийняв так само Гриша, котрий навчився користуватись апаратом і до факсу нікого не підпускав. Брати схилились над папером, але крім уже знайомого Гриші «хауз оф зе дез», на чию адресу й було адресовано факс, нічого не зрозуміли. Брати подумали й знову побігли до бюро перекладів. Ті мовчки зачинили на кухні перекладача з німецької і так само мовчки схилились над папером. — Вас запрошують на конференцію, — пояснили вони брати, — по ойкумені, — Це ми й без вас знаємо, — вигукнув Гриша.

Але брат його осмикнув. — Просять зробити презентацію вашої фірми, в мультимедійному режимі, — переклало далі бюро перекладів, — маєте — З0 хвилин часу, робочі мови — угорська й німецька, — Що таке мультимедійний режим? — запитав Сава. — Що таке презентація? — запитав Гриша. — Ну, — сказало бюро перекладів, — треба, щоб ви З0 хвилин говорили про свою фірму, бажано зі слайдами. Бажано угорською мовою. — Ти зможеш? — запитав Сава Гришу. — Угорською не зможу, — сказав той. — А німецькою? — I німецькою не зможу, — сказав Гриша. — Ми вам можемо зробити презентацію німецькою, — сказало бюро перекладів, — і спеціально для вас зробимо переклад нормальною, ви зможете показувати слайди, а там уже все буде написано. — А ви шарите в ойкумені? — недовірливо перепитав Сава. — Наш перекладач із німецької шарить, — сказало бюро перекладів. — Добре, — сказав Сава і ще раз осмикнув брата.

Озираючись на Гришу, ввійшов перекладач із німецької. — Я спробую, — сказав він, прочитавши факс, — але хотілося б отримати більш детальну інформацію щодо профілю вашого бізнесу. — Малий, — суворо рушив на нього Гриша, — малий, я тобі одне скажу, — Сава устиг схопити його за руку, — у нас сервіс, у нас сервіс від а до я, ти мене зрозумів? — Перекладач із німецької боязко сховався за комп'ютером. Сава поклав на стіл технічну документацію фірми, Гриша дістав із кишені складений вчетверо аркуш у клітинку із малюнком Жоріка. Перекладач визирнув з поза монітора і подивився на малюнок, — Я можу, — сказав він, — спробувати розписати це як рециклінгову програму гуманітарного профілю. — А це буде по-ойкуменічному? — запитав його Сава, — По-ойкуменічному, звісно, що по-ойкуменічному, поспішив запевнити його перекладач із німецької. — Малий, ой, малий!.. — тільки й прохрипів Гриша.

Перекладач із німецької сам знайшов Саву. — Ми змінили адресу офісу, — сказав він, — тому не шукайте нас. Ось ваша презентація, — простягнув він Саві компакт-диск, — ось переклад нормальною. Я роздрукував вам ДВА примірники. Доплати не треба. — Коли перекладач із німецької пішов, Сава покликав брата, вони довго крутили в руках диск і вивчали переклад. Переклад складався з кількох основних тез, супроводжуваних наочними схемами й малюнками. На малюнках схематичні постаті стояли біля маленьких будиночків, поруч стояв схематичний котел, схожий на польову армійську кухню, і з нього йшов чорний густий дим. — Гм, — сказав Гриша, — добре попрацював малий. — Такі малюнки, — сказав Сава, — в літаках малюють на схемах евакуації в разі авіакатастрофи, — В основу презентації було покладено вже відомий братам текст про мальовничі куточки Слобожанщини та модифіковану капличку, брати ще раз пробігли очима по тексту й почали радитись, кого посилати на конференцію. Гриша їхати боявся, сказав, що в нього з мовами погано, і що він літати боїться, і що не може він кинути офіс, хто ж факси приймати буде, — казав, ні-ні, говорив він братові, — мені не до баловства. Сава їхати теж не хотів, передусім тому, що боявся кинути бізнес на Гришу. Гриша запропонував послати Жоріка, Сава погодився, але не в Будапешт. — А що отець Лукіч? — запитав Сава. — Нє, — відповів задумливо Гриша, — нє, не вийде — на Лукічу три судимості висять. I підписка про невиїзд. Нє... — Почекай, — раптом сказав Сава, — давай Івана пошлемо. — Ну, справді, — зраділи брати, — що ж це ми відразу не подумали, ясно, що треба посилати Івана. — I вони зателефонували своїй сестрі.

Пошук на сайті: