Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 10)

Сестра, Тамара Лихуй, рідною сестрою доводилась Гриші, проте Саву теж вважала за брата, що, втім, не зашкодило їм переспати свого часу. В юному віці Тамара вийшла заміж за лейтенанта авіації, осетина за походженням. Від осетина в неї і народився син Іван. З початком першої чеченської чоловік-авіатор несподівано занервував, сказав, що нарешті настав його час і що він їде до Грозного створювати незалежну ічкерську авіацїю — Прокидається Кавказ! — загрозливо кричав він з балкона, помахуючи кулаком у напрямку обласної телевізійної вежі. Доїхав він, утім, лише до Ростова, де влаштувався таксистом і успішно грачував у районі аеропорту. Тамара виховувала сина сама, працювала в готелі «Харків», в старому корпусі, завідуючи поверхом і відповідаючи в основному за готельних проституток. У самі проститутки ц не брали, передусім — через її прізвище. Братів своїх Тамара любила, син Іван третій рік вивчав соціологію. Брати зателефонували Тамарі, — сестрьонка, — сказали, — ти просила малого прилаштувати, є хороша робота. Міжнародний рівень, Комунальний сектор, — Добре, — сказала Тамара, — я його пришлю до вас. Тільки ж ви дивіться, щоб цього разу без наркотиків.

Іван дядю Саву, а особливо дядю Гришу боявся, але материнського слова послухав і прийшов до братів у офіс, лякливо обходячи згромаджені в коридорі свіжотесані домовини. — Іван, — діловито почав Сава, — хочеш у Будапешт? — Від слова Будапешт в Івана встав. — Хочу, — сказав він, — а що треба робити? — Малий, — загарчав із місця Гриша, — ти послухай, малий. — Почекай, почекай, — перебив його Сава, — потрібно виступити на конференції по ойкумені. — Ти хоч знаєш, що таке ойкумена?!! — знову загарчав Гриша. —Знаю — боязко відповів Іван, — у нас семінар був по паблік рілейшинз, от, і там ойкумена тоже... — Ой, малий, ой, малий, — закивав на це головою Гриша. — Тоді так, — тримаючи брата за руку, закінчив Сава> — ось тут на диску наша презентація, ось тобі примірник перекладу, ДРУГИЙ примірник я лишаю собі, ось тобі сто баксів, біжи в овір, скажеш, що ти з комунального управління, там тебе чекають, зробиш паспорт, купиш квиток, післязавтра твій виступ. — Дядя Гриша лише розпачливо клацнув зубами.

I ось далі відбуваються такі події.

 

В новому костюмі, в нових черевиках і новому плащі, в батьківському авіаторському шкіряному шоломі, з дипломатом штучного покрипя в руках, молодий ойкуменіст Іван Лихуй ступив на борт літака і, розмістившись, замовив собі скотч. Погано стримуючи професійну неприязнь, стюардеса запропонувала йому лимонад. Іван відразу ж розкис.

— Зємеля, — раптом звернувся до нього сусід, — зємєля — дьорнеш? — Сусід дружньо посміхався, був так само в костюмі і в ядучо-салатовій сорочці. Іван подумав, що ось, мабуть, про таких людей в книгах пишуть «повновидий молодик», і ствердно кивнув, Молодик дістав із кишені брюк 0,75 абсолюту і повновидо підморгнув. — Сєва, — простягнув він Іванові опухлу правицю, агресивно зірвав кришку і, надпивши, передав абсолют Івану. Іван приклався до шийки, закашлявся і запив лимонадом. — За знайомство, — дружньо сказав повновидий молодик і знову надпив. — А що, брат, — почав подорожню розмову молодик, коли літак зірвався в небо і лимонад підступив Івану під горло, — по бізнесу чи так? — Культурна програма, — важко сковтуючи, прощепотів Іван, — комунальний сектор. А я, брат — повновидий молодик задоволено відкинувся на спинку крісла, придавивши якусь бабусю, що сиділа позаду, — по партійній лінії. — Це як? — не зрозумів Іван, — Я, брат, з Донбасу, — молодик раптом викинув у бік Івана пухку руку, Іван устиг угнутися, і Сєва перехопив стюардесу, котра ходила салоном і пристібувала пасками безпеки делегацію п'яних українських дипломатів, яким у Будапешті ще треба було пересідати до Брюсселя на саміт по вільних економічних зонах, — мать, — сказав, — мать, нам два чая. Да, брат, — звернувся він знову до Івана, — я сам донецький, з Донбасу, значить, із Донецького обкому, ідеологічний, так би мовити, сектор. Лечу по партійній лінії, — він знову надпив і схопив Іванів лимонад. — А чим ви там у партії займаєтесь? — спитав його Іван. — Ми? — молодик весело засміявся, — ми, брат, створюємо платформу. Ти Маркса читав? — Читав, — відповів Іван. — А Енгельса? — Іван знову кивнув. — А листування Маркса з Енгельсом читав? — ускладнив завдання повновидий молодик. Іван розгублено розвів руками. Молодик засміявся: — Ха, брат, в тімто й штука — ви всі читаєте не того Маркса і не того Енгельса. Треба читати листування. Я тобі одну книгу покажу, — довірливо зашепотів він на вухо Іванові, схилившись до нього так близько, що Іванові навіть здалося, ніби повновидий молодик ним просто занюхує, — це, брат, усім книгам книга? її наш попередній зав ідеологічним сектором написав, ще десять років тому, досі читаю — і відкриваю для себе щось нове. Тут якраз про листування Маркса з Енгельсом, Тримай! — він радісно сунув Іванові м'яту брошуру. — Ми, брат, до виборів готуємось, — продовжив він далі і, відкинувшись назад, знову придавив бабусю, що вибралась була з-під завалів. — Ми їм ще покажемо диктатуру пролетаріату! — молодик повновидо стиснув кулаки. — Ми, брат, знаєш; ще огого. Ось тільки спонсора нашого випустять. — Звідки випустять? — не зрозумів Іван. — Да його мадяри прихопили, він офшор через їхній банк проводив, ну, вони й прихопили. Він у нас на трубі сидів, розумієш? О, брат, у нас такий спонсор — усім спонсорам спонсор. Він у нас сидів на трубі, а тут реверс і: термінал новий, ї, ти розумієш, погіршення митних передумов, і він пообіцяв під шумок якимось кентам із мадярського держдепартаменту провести до них теж трубу, ну, під шумок, ти розумієш, нам не шкода. I ось за що мене зло бере — його ж свої і здали, з фракції, ну, він же, по-перше, ревізіоніст, а по-друге — на трубі сидить, хто таке терпіти буде, розумієш? I здали його мадярам, а мадяри прихопили і тримають нібито за офшор, а який»такий офшор, ніхто не знає, таке діло, брат. Ну, та нічого, на те вона й діалектика.

Ти Леніна читав? — Іван ствердно кивнув. — Ось, так би мовити — в умовах наростання класової боротьби, Нічого, нічого, — повновидий молодик знову жадібно приклався до пляшки, — привид, він, брат, ходить по Європі, нічого. Пролетаріат не залякаєш, ми вже знайшли кінці в держдепартаменті, зараз дамо на лапу, і до виборів його випустять. Ось тоді й подивимось на три джерела соціал-демократії. На, — Сєва вправно витягнув із рукава пачку листівок, — тримай! —' Що це? — запитав його Іван. — Це моїх рук діло, — округло заусміхався Сєва, — я розробляв. У нас школа, розумієш, продовжуємо так би мовити, справу батьків, наш попередній зав ідеологічним сектором свого часу, десять років тому, розробив ахуенну, брат? теорію розпаду капіталу, а я ще далі пішов — я розробив тєорію самозамінності капіталу як такого. — А що це? — знову запитав Іван — з недопитою пляшкою абсолюту в одній руці і так само недопитим лимонадом в іншій він почував себе дещо невпевнено в цьому літаку, поміж цих дипломатів, поруч із Сєвою, поруч із напівпридушеною бабусею, він зовсім розгубився і тому випив знову,

— Що це? — далі сміявся молодик. — Це, брат, бомба, вічний двигун, я їх усіх порвав, розумієш? Ми зараз впроваджуємо це через бюджетний комітет, проб'ємо інвестування, зробимо відкат у фракцію, а там і спонсора випустять. Ех, брат-брат, — Сєва приобійняв Івана, — тільки та революція чогось варта, яка вміє захищатись. Почитаєш потім як-небудь, — діловито сказав він> забрав у Івана пляшку і швидко її допив. Іван розгублено дістав дипломат, витяг звідти прес-реліз і простягнув Сєві: тримай, — сказав, —на, це від мене. — Ділова документація? — з розумінням переглянув прес-реліз повновидий Сєва, — технічні характеристики? – Там є номер нашого факсу, — пояснив йому Іван, — у разі чого — звертайся, ласкаво просимо. — Ех, брат, — розчаровано сказав на це Сєва, — тут же по-англійськи, а я ж німець, я ж з Донбасу. — Німець? — Ну да, — молодикова повновидість набрала печальних обрисів, — з четвертого класу вчив — зайд берайт, іммер берайт, ес лебе ернст тельман, розумієш? — На, тримай, — Іван знову відкрив дипломат і дістав звідти роздруківку. — Це переклад. — Ага, — Сєва обхопив пальцями роздруківку, — розумію, — з повагою сказав він, побачивши схему котла.

В міжнародному аеропорту міста Будапешт Івана накрило, стюардеса йшла вздовж салону і відв'язувала українських дипломатів. — Ладно, брат, — сказав Сєва, — пішов я, мене товариші із угорського цк мають зустрічати, Пам'ятай — самозамінність капіталу як такого! — Він пом'яв Івана в повновидих обіймах, буцнув ногою порожню пляшку з-під абсолюту і пішов на вихід. Іван пішов за ним, За Іваном попхалась недодушена бабуся. В Будапешті йшов дощ.

В аеропорту Севу зустрічали цигани. Попереду стояв циган із гітарою, до червоної сорочки у нього був пришпилений червоний бант, поруч із ним стояв циган із цимбалами, позаду перегукувались кілька строкато одягнених жінок — без інструментів, але з готовністю в будь-який момент підспівати. Сєва побачив циган, ага, викинув угору пухко стиснений кулак, камарада, ес лебе ернст тельман! Циган із бантом торкнувся струн, його напарник ударив по цимбалах, усі заспівали інтернаціонал.

 

Свідомість до Івана повернулась наступного ранку в готелі, Над ним стояли дві жінки в строгих костюмах. — Містер Лихуй? — спитали вони, — хауз оф зе дез? — Я, я, — відповів Іван і попхався до конференц-залу. — Слухайте нас, — говорили йому по дорозі жінки, — сьогодні другий день конференції. Ви виступаєте третім. — Можна четвертим? — запитав Іван. — Ні, — жорстко відповіли жінки, — четвертим виступає представник сіоністів, якщо його виступ переставити, буде скандал.  Якщо я вам тут наригаю, — сказав Іван, — теж буде скандал. — Все буде добре, — сказали йому на це жінки, — де ваша презентація? — Іван мовчки віддав їм диск — А тези? — запитали жінки. — А тези? — погодився з ними Іван і почав копатись у кишенях нового, але вже пом’ятого плаща. А тези? а тези? — думав він із відчаєм, перебираючи в руках авіаційні квитки, митні декларації рекламні буклети готелю і купу якихось листівок, А тези? Чорт, раптом зрозумів вій, — я ж їх учора Сєві подарував, на пам'ять, чорт, — Це? — нетерпляче запитали жінки, побачивши в його руках листівки, вихопили одну і, втративши до Івана інтерес, пішли в прес-центр. Іван побрів за ними, до виступу лишалось пару годин, можна було спробувати щось зробити. I він не придумав нічого кращого, як із прес-центру передзвонити на фірму. Трубку, як і слід було чекати, взяв дядя Гриша, а, малий! загарчав він долетів, курва! — Дядя Гриша, — почав Іван, намагаючись добрати слова із тієї порожнечі, котра утворилась у нього під горлом, — дядя Грища, ви б не могли мені зараз на цей номер факсом скинути текст презентації? —Малий, — роздратовано закричав Гриша, — ти там шо, я тобі шо! — Ну, дядь Гриш, — заплакав Іван, — ну дуже треба. — Ну, шо ти, малий, — Гриша відчув серйозність ситуації, — ну, ти шо? ти зрозумій — я тобі вислав би цей блядський факс, але я не вмію — я їх лише отримувати навчився, так що без мази.

Іван навіть спробував поговорити із представником сіоністів. Той привітно усміхався до Івана і говорив угорською. I тут закінчив свій виступ другий доповідач. Іван облився холодним потом і пішов на сцену. Потоптався під екраном, набрав повні легені повітря, дістав із кишені Сєвину листівку. Значить, що, думав він? значить, так, хвилин п'ять можна буде робити виступ, наприклад, привітатися з ними, передати привіти, заспівати гімн. Зрештою, можна оголосити хвилину мовчання, це вже буде шість хвилин* .

Пошук на сайті: