* * *

Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав, 
притулків, монархів, анархів, жидівських громад, республік, 
стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав, 
ти завжди сприймав спілкування передумовою куплі – 
продажу свого ближнього, тож за першої нагоди 
наважився позбутися пут, котрими тебе в’язали, 
тобто змінити провалля Сходу, серед якого вижити був не годен, 
на збудовані значно західніше залізничні вокзали. 
І потім, підстрелений на кордоні, ти, що вже мав потонути давно, 
все ж тримав у пам’яті небо, котре здавалося чистим, 
і надійно сховані золоті червінці, які тягнули на дно, 
зводячи на пси твій потяг вирватися за межі Вітчизни. 
Власне, це був, скоріше, заплив, аніж втеча. 
З обох берегів лише прикор .....