Сергій Жадан

Балади про війну і відбудову

***

 

березень у циганських районах

синя олійна фарба на стінах шкільних їдалень

ще вві сні у жінок шкіра тепла й солона

і підіймається дим шляхами систем опалень

 

циганські родини останні згустки Шанхаю

приносять додому харчі і збіжжя готове —

строкаті густі килими які вони розпинають

цвяхами на голих стінах ніби тіло христове

 

легкі наркотики отче що ростуть на їхніх городах

русла які вони правлять на передмістях

усе замішано мудро на свіжих розталих водах

на втоплених перехрестях і добрих вістях

 

цим чеканням і сміхом столоченою травою

порнографічним світлом на тихих дитячих обличчях

тримається небо рухається низько над головою

оббиваючи гнізда і гостре нічне паліччя

 

втрачаєш відлигу наче важливу ланку

навіщо тобі ці смутки які ніхто не поверне

ще дивиться богородиця як до самого ранку

в крихкій березневій тиші ростуть конопляні зерна

 

***

 

МУЗИКА ДЛЯ ТОВСТИХ

 

юрій андрухович в цьому притулку для літніх

сварливий сімдесятирічний письменник

автор напівзабутих детективів

доглянутий містом і профспілками

він — із купою старечих заморочок

з нетлями у кишенях піжами

з фенечками на жилавих зап'ястях

з бритвами і виделками посеред кімнати

переводить стрілки годинника на зимовий час

віддихується слухає голос за кадром:

сальман рушді — індієць

юрій андрухович — українець

якщо ти не схибив

поезія твого народу зрозуміла іншим

без перекладу

навіть коли тобі на це насрати

 

тридцять років без війни

тридцять років без майбутнього

тридцять років старої музики

 

писання в порожнечу

країна з аграрним драйвом

ось вони твої валізи

твої нирки

твоя література

 

коли тобі минає 64

і коли кров пригальмовує щоби подумати

куди їй далі бігти

в цьому місці

так саме

в цьому місці

швацька машина всесвіту ридає до ранку

крутить свої замучені механізми

не зупиняючись

ні на мить

 

і ось приходить ранок під вікна притулку

і небо коричневе після дощу

і риби на пательні лежать ніби

коханці на розпеченому серпневому ліжку

і юрій андрухович якого тут всі знають в обличчя

переглядає вчорашні газети і

 

підкреслює маркером свої прізвища

підкреслює думки що йому сподобались

підкреслює імена померлих друзів

підкреслює цікаві радіопередачі

на наступний тиждень

 

зграя слів і натовп перехожих

таке дахау лишається від цілого покоління

 

і вже виходячи на сніданок

пізніше

помічає ніби між іншим:

тепле повітря

сухе повітря

шкода лишень що немає птахів

утім їх ніколи і не було

в цьому бараці

 

***

 

АВІАХЕМ

 

я саме повинен був їхати на двірець і вже збирався

дивився на ранкові суботні балкони

світло стільки світла

на шворках жіноче прання

печальні метелики за годину до від'їзду

 

мені розповідали щось про це свято

я ще бачив людей що рухались до іподрому

десятий рік революції

зеппеліни у небі горіли ніби червоні комунарські серця

грілося молоко на єврейському ринку

тихе і покірне мов гнані апостоли

 

я навіть дивився вгору гадаючи бодай щось побачити

і маленький швидкий літак уже кружляв над трибунами

молоді авіатори що стояли на полі

тримали в руках телефонні записники

мов потріпані біблії

перебирали в кишенях арахіс і презервативи

гляділи як раптово літак починає падати

і як пілот щоб не звалитись на глядачів

спрямовує його на дерева

 

і я подумав боже блаженне світло твоє

спасенні твої діти що курять чорний тютюн

спасенні курці з пальцями коричневими

ніби зіниці хворих жовтухою

спасенні перетинки твоїх крил все що нас переповнює

розміреність літніх світанків

роса на вікнах жіночий голос який кличе з балкона

зламаний наче троянда хребет авіатора

солодке блакитне повітря його протигаза

 

***

 

НЬЮ-ЙОРК - ФАКІН СІТІ

 

ніби не вода ніби не витікала

не збивала з ніг не холонула на камінні

лише закинутий на хідники під

аритмічну музику і веселі піднебесся

я знаю — годі щось винести із такого досвіду

коли придорожня оса перелітає за вікном у південному

напрямку

і незалежні радіостанції першими сповіщають

про наближення міста

 

вже тоді як псується погода

ні везіння тобі не буде ні заспокоєння хоча ніби

так мало статись

 

із-за рогу вибрідає юний трансвестит

в довгому дощовику і теплій спідниці

стоїть перед своїм під'їздом шукає ключі дощ тече обличчям

фарба збивається під очима наче бруд під нігтями

великі сині краплі скочуються на тонкі вилиці

на в'язаний одяг і чорні ботинки

 

ніби і справді не лишилось слідів

і пам'ять ніби не вода і не холоне глибоко в тілі

любов до великих населених пунктів

ніби любов до дерев що ростуть незалежно від тебе

говориш собі засинаєш непомітно

і очі закочуються під повіки

наче згублені іграшки

 

***

 

ГОТЕЛЬ ХАРКІВ

 

декадансовий оркестр кінця сімдесятих

який з усіма своїми утробними колонками і

краденим репертуаром працював у готелі харків

блиск і ропа підгниваючої системи

це ніби зачитані студентські журнали які пам'ятаєш іще

з дитинства

 

сутінки країни тепле дихання ЧК

і провінційний харків з його абрикосами і заточками

 

тепер ми спимо разом у цій кімнаті

і не чуємо оркестру

лише солодкий запах телефонних слухавок

лише білі згустки жувальної гумки

приліплені кимось до столу звисають немов кажани

старі музиканти ті які вижили

ниють тепер жмотяться з першого-ліпшого приводу

час просто ламає всім карки

без жодних питань

без жодних жодних питань

 

ах ця партизанська війна яку вели

хтось ще і досі вірить чекає вістей

вона і тепер виступає тихо з імли

і маркером болю торкає сплячих дітей

 

і сонце без руху лежить собі на горбах

трішки вище від ластівок і дротів

і той хто захоче іти по наших слідах

слідів не знайде хоч як би того хотів

 

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>