* * *

Будда сидів на високій могилі, 
Будда споглядав будяків цвітіння. 
Навколо степи і баби похилі, 
й країна — спорожнена тиха катівня. 

Старий адвентист між мандрованих дяків 
або ж дяків, хоч яка в тім різниця? 
Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки, 
що спустять твої мідяки по пивницях. 

Будда відпустив оселедця по плечі, 
читав бароккові євангельські мантри, 
водив за собою зграї малечі, 
в корчмі заливаючи про власні мандри. 

Хоробрий Будда зупиняв ординців, 
лякаючи пеклом, обіцяючи карму, 
і знову з бабами сидів наодинці, 
дивився на степ, мов на згублену карту. 

Похилий Будда забирався в дзвіниці, 
дивився на степ і молився на сонце — 
великий і грішний, чистий і ниций, 
забувши тенденції, відкинувши соціум. 

Померлий Будда лежав на могилі, 
розгублено навстіж розкинувши руці. 
І баби, мов коні, під спекою в милі 
іржали до сонця в журбі та розпуці. 

1993.