Жадан Сергій

Вибране (поезія)

 

ця молодість початку дев‘яностих

н.ф.

щасливо – говорять вони – до наступного року

господь копається в давніх блокнотах

з якими постійно має мороку

знаходить у списку твоїх знайомих вагається омина

й викреслює їх імена

щасливо жовта цегляна дорого хто мав дійти той дійшов

ця вузькоколійка дитячої пам‘яті ніби на диханні шов

рік починається смертями друзів і зупинившись в очах

лишає снайперські мітки

на душах і на речах

швидкі саламандри світла сарана олівців

щасливо дістатися ти говориш що б не було на тому кінці

безумні іспити школа життя трахане петеу

сонце випалює вимотану траву

добрі часи погані часи – вони залишали шанс

коли ти грівсь на шкільних подвір‘ях

й виригував палений польський шнапс

коли всі ці зими і стіни і сосни і тиша така навкруги

що чути навіть як дихають в небі птахи

мудрість речей якої стане як її не витрачай

тінейджерські зіткнення в кінотеатрах

вуличний секс фасований чай

скільки утіх і всіляких затій пропонувало життя

і що цікаво – на кожну була стаття

скільки муті в дитячих серцях особливо вночі

школа яка не навчила нічому

і час що нічому також не навчив

і я гадаю – вічна марното адже ця лажа трива

і добираю слова:

поразки завжди забуваються наче біль

важко бути героєм коли це не коштує жодних зусиль

складно з‘їжджати зі слен*у коли у кров здираєш язик

якщо ти звичайно не звик

тому щасливо кажу я небіжчику просто в пітьму

коли українець прийде до бога я знаю що саме він скаже йому

він скаже богові знаєш док

мене не кличе твоя труба

якщо я весь час боровся з собою

хто сказав що це боротьба?

всі ці підлітки такі беззахисні проти років

і їхні серця тверді наче грифель

та разом з тим наче грифель крихкі

і тільки й лишається слухати зиму що звідкись та нависа

і пластиковою запальничкою прогрівать небеса

 

+ + +

 

якщо ти надумаєш їхати з цього міста

ніби апостол чи добрий ні*ерський пастор

вистукуючи пальцями по словнику

хвилюючись і зазираючи до нього щомиті

шліфуючи гострі камінчики

з вервиці складнопідрядних речень

в гарячих морських каютах

в вагонах середнього класу

місто з якого ти щойно емігрував

наче стіна якої не мурував

наше з тобою дитинство старі гаражі

труби розбомбленої водостанції

офіцерські швейцарські ножі

еміграція камандір це довга тривала путь

не буде туману в душі і російських літер в газетах

в европі циклон починається і трива

мюнхенські турки готуються до різдва

в цій не найзеленішій із країн

вони кочують родинами на вікенд

бачуть ранковий сніг за вікнами електричок

й господній цілунок лягає на їхні серця і наплічники

ірландський студент – юний прихильник ІРА

життя для якого рулетка а світ діра

святковий дублін теплі в‘язані светри

кренберіс в плеєрі тмін і табак на столі

ці ангели тероризму завжди навколо тебе

їхній заселений простір

їхній святий миколай

їхні контрацептиви в туалетах на автозаправках

я буду молитись за тебе і твій маршрут

за твій страховий поліс і скати вантажних машин

за воду в холодних ріках і листя яке вже палять

за все що ти тут забув

і що забуваєш тепер

де б ти врешті не був

за все що забудеш потім

та найголовніше – за пам‘ять твою за пам‘ять

 

Станси для німецько-фашистських загарбників

 

а.

Лілі Марлен, ти не росла у совку,

ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,

але батальйони тягнули цю пісню ламку,

ховаючи в ранцях на застібці і на замку

між порнографічних листівок трепетний мамин рядок.

б.

Війна почалася у червні, а вже восени,

з пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч

відходили “наші”, як ніжно себе вони

самі й називали, і, мабуть, немає вини

в такій безпідставній любові до малознайомих облич.

в.

Така вже була умова, що їх вела уперед,

така пролетарська сансара, такий православний чин,

щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет,

знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет,

окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

г.

Але ви врешті з‘явились – діти германських лісів,

непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин,

і всі міщани раділи появі цих голосів,

за винятком агітатора, котрий вже мирно висів,

і був один, хто не тішився, був взагалі один.

*

Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст.

Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат,

ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,

і з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст,

з бантами на вишиванці виходить коляборант.

д.

Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,

і хай мародеру дрижав його згорблений карк;

відкрили “Просвіту”, зчиняючи гамір і грюк,

зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,

хоч на фі* кому потрібен він був – цей ваш зоопарк.

е.

Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,

та вчителька мови, котра пускала вас на постій, -

вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,

ось вона, діти, слов‘янська психоделічна душа –

знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій.

є.

Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла

в зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,

коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,

скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла

до ваших холодних німецько-фашистських сердець?

ж.

І навіть можна не знати природи якихось речей,

але, якщо вже відверто, без соплів і без образ –

попри усю непруху, попри тугу, ачей,

невже ви самі не бачили, невже не мали очей,

що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас…

з.

Адже біль цього міста вже не звести до ладу,

не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,

тому і я краще здохну, чи просто так упаду

на площу його свободи – виснажену і руду,

аніж відійду від коріння його наркотичних трав.

и.

Лише нерухоме небо, небо собі згори

лінзами Богородиці зазира до осель…

Гріються шоколадки у руках дітвори,

пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,

гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.

 

1999

 

іммігрант зонг

 

немає нічого тривалішого за ці речі

немає нічого ріднішого за ці муки

на виїзді з міста сніг ляже на плечі

Сторінка 1 з 6 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 > У кінець >>