Ірена Карпа - Полювання в Гельсінки

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Irena_karpa_polyuvannya_v_gelsinki.docx)Irena_karpa_polyuvannya_v_gelsinki.docx144 Кб1648
Скачать этот файл (Irena_karpa_polyuvannya_v_gelsinki.fb2)Irena_karpa_polyuvannya_v_gelsinki.fb2354 Кб1468

Ірена Карпа

Полювання в Гельсінки

(Андроґінний інтерактив)

16.05.2002.
Він (або я?) зайшов до хати, й подивившись у дзеркало, подумав:
«..........., ..........? .......... ..............?.. ............ ...»
Все, ескейп, я ж не вмію мислити. Спитайте моєї викладачки естетики.
Так от. Дивна визріла потреба паруватися. Щоб хтось чекав у хаті, щоб шмаркався в мою раковину і сцяв у мій унітаз. Щоб хтось (той, інший) спав на моєму вузькому ліжку і дратувався від світла монітора, коли я працюю вночі. Та як тільки все це реалізовується, злагоджений організм мого існування негайно відторгує чужорідний елемент. Я ненавиджу відповідальність за тих, кого приручую, я ненавиджу їх за руйнацію злагодженої системи мого «вільного» життя. Треки, накати... Господи, і це я, кому ненависні схеми і правила! Де вона, імпровізація?!
Старішаю.
Ми пересталі лазіть в окна к любімим женщінам.

18.05.02.
Край мого вікна закриває рівно половину величезного сонця. Того, що видирає очі моєму комп’ютеру і пропалює мені черепну коробку. О так, я теж потроху перетворююсь на свій власний ідеал. Світ речей, моїх мовчазних друзів. Я маю все. Я — єдиний власник. Єдиний значить самотній. Я кричу вночі. Диким голосом, падаючи в прірви. Психоаналітик каже, що то від перенакопичення лібідо. Каже, мастурбуй. Не хочу. В мене великий піст, чи що. Аж поки не повернеться білява тонка істота, що зрідка приходить до мене у сни. Тоді ходжу цілими днями з таємничою посмішкою на вустах. Мацаю себе за шкіру. Я не хочу їсти, але мені сумно. Та-ак, я не те щоб ненавиджу весну, просто... Вона мені якась непотрібна. Ну от, уже стало соромно за свій дитячий егоїзм. Травень — це все, це вселенський коїтус, і байдуже, якщо мене у ньому не задіяно. Я цього року не пахну. Зате знаходжу всюди біляві сліди тієї самої тонкої істоти. Її сліди залітають у моє помешкання разом із тополячим пухом. Чи схожі ви? Ні, навряд чи ти маєш щось від тополі. Вони ростуть усюди, а ти — лише в Скандинавії.

Риба у мене на шиї родить зайців.

19.05.02.
Тут завжди погана вода, пошарпане небо і невикинуте сміття. Та ще й вигляд у мене якийсь хворобливий. Певно, треба припинити їсти м’ясо. Я не мисливець. Ян, е... мисливець.
Так, я рослина. Я, а не ти.
Хоча, я, певно, помиляюсь. Як завжди.
Мило по миля юсь.

20.05.02.
Старію я, чи що? Росту?
Зросту мені, Боже, зросту!

Ніххіра нема друзів. Я прогресую. Я ціп’як. Я ла-агідний такий ціп. Як. Гла-адко так з усіма колись бридкими. Гла-адко... І не гидко.
Бо хто ж за мене порадіє, як я навіть спати не лягаю? Що, може, ти? А хуй там. Тебе нема. Ти таки рослина. З перехресним запиленням. Вітром тебе, вітром. Не чіпай ти нас, мисливців.

Хочу тебе лизати. А може, й не тебе, лише би був твій запах.

23.05.02.
О, у вагоні теж стою я. В такій самій червоній куртці, дивлячись поверх моєї голови. Це вже вдвічі. Може, й бридкіше, ніж вдвічі, БО:
Навіщо, питається, іти від одних телепнів, щоб приходити до інших. Не стаєш же від того ні чистішим, ні мудрішим. Швидше, дуже навпаки. І все ж тим, хто тебе хєрить, треба бути вдячним: вони є оруддя Господнє.
БО:
Нащо, питається, порушувати свій правильний плин, план, плюнь. Перш за все, собі в пику, коли знову відчуєш слабкість.
Складаю собі гасло: «Хочеш потрахатися — подивися в синю коробочку». Там у мене гашиш.
Вибач, Скандинавська Квітко, просто я ще геть молода паросль. А вона, як відомо, зростає в гівні.

Ти десь із боку Австралії. Навіть як продати все, що в мене є (комп’ютер, книги, Жовте крісло), не стане і на півдороги до тебе.

Чого та тінь, що росла позаду мене, таки не вихопила ножа?

Ще зовсім трохи — місяць і чотири днини. Світ знову стане добрим і мокрим.

24.05.02.
Киріян. Заміна матюків. Пошта до колишніх друзів.

24.05. день
Пісня про Киріяна. Киріяна нема вдома. Віхи славетного путі. Уті-путі.

Я розтягуюсь на 50 миль. Я живу в Лапласовій системі.

Боже, чому хтось живе моїм життям? Вибач, Боже. Це дурість. Тільки я можу своїм. Все уявне — добре, хай собі існує в інших людях. На те мені їх і зустрічати. Ти буваєш така кумедна, Скандинавська Квітко.

28.05.02.
Ось так, дітки, незанання англійського слова з дефісом може перевернути цілий плин історії. Хоча ні. Всього лише одну людську долю. Дулю. Саме час показати дулю тим, хто надто самовпевнений і неуважний. Two-fold approach. Так от воно. Дивіться в словники і бережіться слова «подвійність». Зрештою, що було, а що й нема. Певно, що прощавай, Скандинавська Квітко. Шукай свого щастя в теплих краях.

Митець повинен бути голодним. І самотнім. Так що все, як має бути. Бо нікому мені варити їсти.

29.05.02.
Відчуваючи чужу пульсацію крові, я думаю про те, що маю любити тебе, білява Скандинавська Квітко. Я кричу про це в ліфтах — у мене клаустрофобія, репетую на вулиці — мене кудись забирають і про щось розпитують. Потім однаково відпускають, і знова стає однаково. Я ... тебе, бліда Скандинавська Квітко.

30.05.02
sie lieb dich.
Є. Є. Є.
Атож. Ком-ком. Комком поперек. Горлаю і прогортаю. До останнього. Чи будеш моєю «до віку, до смерти?» Певно що. Певно, що. Б. Щоооооорс. Не бувало такого героя. І мене як не бувало.

З неба щось. Щось як слова із задка. Біло-руде намисто. Воно не для тебе. Воно через те, що я не можу сісти до роботи. А що ж буде, як мій дім стане коло тебе? Де тоді набрати стільки метрів намиста? Ти не думаєш про це. Ти думаєш лише про те, як ми кохатимемося в туалеті літака, і як витерпіти третього пасажира поруч з нами, і чи купляти третього квитка, і про мову, якою «кохати» буде не так зачовгано, як англійською чи німецькою. Ти... думаєш за себе, Скандинавська Квітко. То й добре, а я спатиму. За нас двох.

31.06.02.
Я — квінтесенція своєї еротичності. Одиниця мінус. Можу дрочити щодня і кохати себе. Та потім однаково приходять люті згадки за тебе. Зелено-достатня ентропія. Позитивна. Руки пахнуть так, як мав би пахнути твій язик.
Машини по колеса у воді. Вода вже по якийсь поверх — хуй тій воді, я на сьомому. Спускатиму позавтра човен. Позавтра рейс на Скандинавію. Попливу туди. Тим паче, там тебе нема.

П’яні випускники здійняли вереск під дощем. Так щороку. І.

Сухий батон. Білий і каменем. Нащо?

Ще трохи, і буде спорт. Аааааааааа. Як зле. Яке гіввно. Бе. Батоооон... Б. е...

І якого я, питається, загиджую інформаційний простір? Цим недоробкам читати мої статті, а статті схожі на недоварений вміст обважнілого шлунку. Насильство... Ну що за тема така? І чого саме мені про нього писати? Бляха, я ж ненавиджу писати. Я ненавиджу свою собачу роботу...

02.06.02.
Гівно. Яке гівно. Як нудно. Що не день, то швидше й беззмістовніше, й при тому щоразу треба сплачувати податок на його додану вартість. Терміновий час. Ха-ха. Я не вмію говорити, це правда. Не вмію писати, це також правда. Я не маю сили, не маю сенсу. Відчуття це підходить до горла щороку по кілька разів, знаходить мене всюди. Вже нікуди не поїхати, бля. Хочеться здерти з себе скальп. Неможливо знайти зручну позицію: ні лягти, ні сісти. Як нудно. Як дурнувато. Де мій сенс, як не зі мною? Чому не... Все. Все. Все. Невер мор. Залишилось ще 26 гривень. Це по дві гривні на день. Я виживу. Тільки що буде, коли настане день?

Дурні розмови з тобою
Нічого не вийде
Бо ті вони
Що
Вважались
А
Вважалися
Брудом
А насправді
Як ти як ти
Можеш
Здогад
А ти
Головою не
Лупитись
А возити
По стіні
Голод
Голос
Господь
Спасе мене.

Друзі в сусідній кімнаті дивляться веселе порно. Найліпша подруга тим часом сходить з глузду десь на іншому кінці міста. Я живу. Я працюю, сидячи в жовтім кріслі, довкола літає хардкор. Коли на кілька секунд зникають густі відрізки звуків, я згадую тебе. Твоє голе напівпрозоре тіло, моя Скандинавська Квітко. Тоді спиняється геть усе, ти знаєш. Я ніколи не перекладу тобі цього.

04.06.02.
Спокійнісінько і нарешті сито відригую полуницями-м’ясом-кефіром-тістом. Ліниво пописую оповідання в той час, як всі паряться підготовкою до теорграматики. Не знаю, що це таке, і незнання моє не вводить у спокусу. Спаси мене, Господи, бо життя вдалося. Допоможи нам, дурням, бо розумники самі все зможуть. Хай буде воля Твоя, і хай завтра, коли скінчиться їжа, мені не думається про життя інакше.

05.06.02.
Раптом помічаю, що місяць вже зовсім не п’ятий, виправляю цю лажу, де лиш можна. Інколи не можна, хтось вже народився по два рази. Хтось перегинає ґуму. Наче є в тому якесь диво. Диво. Диви — двадцять два дні зосталось, Скандинавська Квітко. Ти сама це написала, зрахувавши ще й хвилини. Одне певно — 27 число настане. З нами чи без нас, не для мене, то для іншого. От побачиш. Я просто вже не знаю, що писати тобі ці три тижні з гаком. Виходить щодня однаковісінько, я не знаю твоєї мови, ти не знаєш моєї, ми пишемо спільною — виходять фразки американського сценарного сурроґату, що ж поробиш. Конрад тут не зараджує — мої думки надто пласкі, вони радо хапаються за ту англійську вбогість, яку ти щодня читаєш. Хочу не нав’язувати своїх думок героєві, нічорта не виходить, він кохає тебе ж, париться тією ж хандрою, блює від того ж дешевого коньяку, ховає в синій коробочці той самий гашиш, що й я — сама недбала досконалість, Скандинавська Квітко. Тобто, дбайлива недосконалість.

7.06.02.
Слова в молитвах — то цифри номерів Богових мобільних. Вони не змінюються роками, але є багато провайдерів — тому й молитви бувають різними. Залежно від того, де перебуває Бог, і який в нього настрій. А коли моляться багато людей водночас по тому ж номеру, тобто, тією ж молитвою, вмикається гучномовець, і Богові не доводиться брати слухавку. А для декого з нас у Нього просто бувають заблоковані вхідні дзвінки.

Мені перед очима якісь помпезні довжелезні вірші про Дамаск. І філістерів. А ще — царицю Савську. А потім дуже чітко Beasty Boys у вухах. Не спати — це наркотик. Гребе не по-дитячому.


(Яке сьодні число?! Певно, десь так 15те... червень 02.)
Провтик. Чи то пак, проекція, проекція, проекція.
Не дозволяй сторонньому впливати на твої думки.
Що ти робитимеш 27-го числа?
Станеться попадалово
Або
Прийде рятунок. Дуже красивий.
Хай здійсниться воля Твоя.
Синусоїда. Си-ну-сда. Чи Сидтхартха? Хто зна. Він любить Гессе, Скандинавська Квітко. А я боюся любити його. Що полюблю його, що... Я просто боюся. Він ламає мою волю, і я прошу його не робити цього. Я всіх забуваю, це якийсь острів забуття, це попадалово, це типу рай. Це те, чого мені завжди хотілося. І я не вірю цьому. Нічому з того, що він каже. Навіть тоді, коли плаче. Коли його демонічно прекрасним обличчям котяться сльози. Коли він спить, і на ньому світиться печать Благословення. Він так змінюється, Скандинавська Квітко. Він — то моя душа, і я просто боюсь, що він не встиг одного разу застрибнути назад у мій морок. А вві сні він кохався з якоюсь у воді, власне я його до неї намовляла, а потім не було сили відвести очей від видовиська їхнього злягання. Бо ти не знаєш його краси, Скандинавська Квітко. Праворуч мене стояв чоловік, що сказав: не дивись на нього, бо буде, як з усіма іншими. Тобто, як тільки я збагну його людську природу, цікавість пропаде. Але то навпаки, ти знаєш. Мені дуже страшно з того, що він не людина, я боюся, що спущуся до його житла і не знайду шляху назад, у розум. Але ж він з плоті й крові. Мною то перевірено, мною наслано на нього біль, і від болю залягли людські тіні на його прекрасному обличчі. Він каже, що кохає мене. Мені й слово це писати важко. Дивлюсь на нього й насолоджуюсь, пливу і божеволію.
Що мені робити?...

19.06.02.
Ніколи не перечитуйте попереднього, все минає надто швидко. Я не можу мати статі, і тому тексти, що відрізняються визначеною статевістю, викликають сором.

24.06.02
Як я снюся твоїй матері, бо я плутаю букви її імені, щоразу, як знайомлюся з нею? Чи відчуває вона те, чим я є, а чи їй було завжди байдуже до того, хто (що) з тобою?

03.07.02.
Відсутність сексу — це також секс. Із власними мізками.
Я бездумно покусую твоє вухо. Досконале тіло твоє більш не збуджується від мого, не менш досконалого. Ти тихо гладиш мене по спині. Незнайомий джаз протискається крізь щілину під дверима, щоб учепитись за нас маленькими волосяними петельками.
Ти більше не хочеш мене, і я думаю про це спокійно, з дещо розплавленою посмішкою. Сублімація — це просто коли тебе не хочуть. Якщо ти не спатимеш зі мною, в мене є всі шанси стати великим письменником.

Я сідаю на ліжку обличчям до вікна. Можеш роздивлятися татуювання на моїй спині. Зовсім не потрібно обіймати мене і вкладати поруч, я хочу піти. Ти кажеш до мене чужою мовою «Не уходи», я ще на мить залишаюся, але то тільки так... Думки пливуть спокійно й виважено. Як у старості.

06.07.02.
Drinking a strong coffee at last. Mountains, huge green mountains just outside of my window. Biting coffee beans. Jaaazzz. Recently I was crying in this perfect fucking jazz. My oldest friend, my big Red Dog escaped and was killed. I don’t even know how. It happened in the Spring. Now I know what death is. I can’t understand how people can accept it and I know how they can outlive it. OUTput. The full meaning goes on... Everything goes on, but the sheep-skin where he used to sleep is empty. It lies on the balcony and this is the most convincing sign of devastation. Too much green sun as for the desert, you know. Just after the shutting down of my life, I have one more demand to God - to put my arms round my dog’s huge shaggy neck. His red frizzy neck. Then the Lord promised to turn me into a big bird and to provide me a 2-hours flight over the Carpathians. Peaches don’t grow in these mountains.
I don’t care about anything in this place, ca m’est egale complaitement, you can hardly feel the least movement. Apart from somebody’s marriage and somebody’s death nothing happens here, as actually all around the world.
You get tired very soon, you’re always waiting for the archetypical dreams and after all you receive’em in snatches. Or, probably, in batches. Old yellow tickets for the ancient cult movie...
Tom Waits doesn’t think so. Have you ever asked Iggy Pop?

Сторінка 1 з 13 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 > У кінець >>

Пошук на сайті: