Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий (СКОРОЧЕНО)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx40 Кб2386
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB2)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB234 Кб1494

 

 

Іван Карпенко-Карий

 

Сава Чалий (Скорочено)

 

 

Трагедія в 5 діях і 7 картинах (Скорочено)

 

ДІЙОВІ ЛЮДИ:

 

Потоцький — коронний гетьман.

 

Шмигєльський - шляхта

 

Жезніцький - шляхта

 

Яворський - шляхта

 

К ачинська - шляхта

 

К а с я, її дочка - шляхта

 

Зося Курчинська, потім жона Чалого.

 

Сава Чалий.

 

Гнат Голий — його побратим.

 

1-й, 2-й, 3-й запорожці.

 

Гайдамака.

 

1-ша , 2-га баби.

 

Нянька біля дитина Чалого.

 

Кульбаба - гайдамаки

 

Кравчина - гайдамаки

 

Яків - гайдамаки.

 

Молочай - гайдамаки

 

Ми к и та - гайдамаки

 

ДІЯ ТРЕТЯ

 

КАРТИНА 2

 

Середина курена. Вигляд конуса; дерева підрізано і верхи їх зведено докупи,потім зав'язано. Зверху навалено хворосту,трави,листя; замість стола великий круглий пеньок, замість стільців малі пеньки навколо. В глибині ліжко з дровеняк заслано воловою шкурою, в головах сідло.

 

ЯВА 1

 

Чалий і Шмигєльський. Чалий сидить біля стола, схиливши голову на руки. Шмигельський стоїть. Мовчать.

 

Чалий. Все пропало!.. Немає згоди, немає одностайності між нами. Одна біда повинна б всіх єднать докупи, а ми йдемо урозтіч!.. Нічому лихо нас не навчило!..

 

Шмигєльський. Біда, що кожний хоче старшим бути і керувать, а через те один — будує, другий — руйнує!

 

Чалий. І от усе зруйновано,усе пропало.

 

Шмигєльський. Ні, ще не все пропало, Саво!

 

Чалий. Все, все, все! (Встає). Жадоба помсти в них така велика, що здержати її, як здержать воду ту, що

 

ринула крізь прорвану греблю, нема у чоловіка сили! І понесуть вони тепер на Україну і смуту, і пожежу, і кров проллють ріками, без жодної користі для народу, а потім і самі на палях всі сконають.

 

Шмигєльський. Так будем рятувать Україну від гайдамацької руїни!

 

Чалий. Як же ти її, сердешну, порятуєш?

 

Шмигєльський J Поїдемо до гетьмана Потоцького в Немирів! Він дасть усю міліцію свою під твою руку, і ми поможемо йому прогнати гайдамацькі купи, що лиш озвірюють панів проти людей, а люд проти панів. Коли ж настане мирнее життя, тоді лиш процвіте наш край! Споглянь: під панською рукою за час короткий пустиня стала оживать, життя на ній в громадський стан складатись почало; не руйнувать же його нам, а і самим сприять такій будівлі треба.

 

Чалий. Це ти придумав гарну річ: рятувать народ від нього самого і помагать ляхам для себе лиш життя спокійне будувати з кісток і людської крові! Що то шляхтич! Заговорила лядська кістка, проснувсь мостивий пан і зуби показав.

 

Шмигельський. Ні, Саво! Ти помиляєшся! Я лях лиш через те, що ним родився; а серце, розум і душа ведуть мене не тим шляхом, яким ідуть усі ляхи, бо я бажаю рівності, спокою, щастя і добра не тілько шляхті, але всім людям!

 

Чалий. Ти солодко говориш так, що вірить хочеться тобі, і боязко стає, щоб ти медовими речами не отруїв душі.

 

Шмигельський. Коли ти вислухаєш все,що я тобі повідаю, і коли в чім побачиш мою кривду, віддай мене на суд громаді, спали живого на вогні, на палю посади, як схочеш, так і покарай: в твоїх руках і смерть моя, й моє життя, тобі його безпечно довіряю; та й страху я не знав ніколи і не знаю, бо раз у раз робив і говорив я те, що правдою вважаю!

 

Чалий. Говори, послухаю, що хочеш ти сказать,— цікаво.

 

Шмигельський. Послідній час я у Потоцького, у гетьмана, в Немирові служив, і він послав мене шукати Саву Чалого, щоб привернуть його на панську руку, як лицаря, для помочі, щоб лад дать на Вкраїні і вгамувати гайдамацький рух!

 

Чалий. Так ти пристав до мене, зробивсь приятелем моїм, заліз в саму душу для того, щоб струїть її?

 

Шмигельський. Свідчусь Богом, нічого я не мав лихого на меті, а щиро те робив, що за добро лічив! Слухай! Я бачив, як бачу і тепер, що гайдамацький рух лиш край руйнує, без жодної користі для народа,— це й сам ти зараз тут сказав,— і взяв на себе я порученість Потоцького в надії тій, що чесно я тебе умовлю покинуть гайдамаків, щоб рятувати край наш від руїни! Коли ж я зрозумів твій лицарський замір добуть народові права справжньою війною і сам побачив власними очима, що ти готуєш певнеє повстання, що ти не простий ватажок, яких чимало, а лицар, воєвода, я серцем і душею став певним другом твого діла, бо відаю, що тілько силою одняти можна те, що силою у тебе одняли! Я залишив Потоцького замір і, все життя своє зламавши, в думках я вже з магнатством воював і ждав тії хвилини, коли на ділі зміг би показать, що вірний син я України! І що ж? Замір великий твій, як дим в повітрі, розлетівся! Замість війни — безладний рух піднявся знову; біля стерна став Гнат Голий, чоловік без жодної освіти, і поведе братів на страту, а край на певну гибель! Тепер зосталося одно: пристать до гетьмана Потоцького, і я тобі це прямо говорю! Чалий. Ти щиро кажеш, чую серцем! І правда те, що все пропало; для мене ж шлях другий зостався: подамсь в гетьманщину, на той бік України, і там пожду слушного часу! Жалкую я, що бранку Зосю одпустив... Тепер би одружився з нею і всі вояцькі заміри кинув. її хороша врода, і стан гнучкий, і чорні брови, і русая до пояса коса, і очі, мов неба чистого блакить,— стоять і день і ніч передо мною. Вона б тепер своїм коханням мої всі рани залічила, і повернув би я своє життя на мирне, тихе господарство. Шмигельський. Там, біля Немирова, живе й вона...

 

Чалий. Тепер не пара ми. Тут ми були вільні й рівні; а там нас розділя глибокеє провалля: шляхтянка й гайдамака-хлоп!

 

Шмигельський. Гетьман сам вельможний посватає за тебе Зосю, й не посміють її батьки на теє не згодиться, коли вона тебе кохає! Там заведем ми господарство і заживем як слід людям; годі нам хижими вовками тинятись по лісах!

 

Чалий. Думка хороша і принадна, але диявольська спокуса в ній сидить! За всі оці принади повинен буду я товаришів своїх ловить і віддавати їх на палі!

 

Шмигельський. Чого ж на палі? Це й від тебе й від умов залежить.

 

Чалий. Умови?! Ха-ха! Які з панами там умови? Я знаю добре ті умови й сам! Приставши до панів, я мушу й серцем, і душею таким же паном буть, як і усі. Без милосердя і жалю до хлопа повинен зрадить віру й унії сприять зо всеї сили!

 

Шмигельський. Нехай тебе боронить Бог від цього! Я сам з презирством одвернусь тоді від тебе! Зостанься вірним ти народові своєму; ніхто тебе не силує його зражать, а лиш користі його ради мир і спокій насади, прогнавши гайдамацькі купи! А потім, ставши рівним шляхтичам усім на Україні, ти гнатимеш і унію, й злочинну шляхту так само, як гайдамаків з України, і тим народні біди поменшиш. Та й сам з коханою дружиною ти заснуєш своє гніздо і поведеш свій рід на щастя і добро усього краю.

 

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>

Пошук на сайті: