Франкфурт-на-Майні

 

Синіє небо, наче став.

Ходжу завулками тісними,

Що, певне, юний Гете ними

Колись закоханий блукав.

 

Хто розчинив вгорі вікно?

Чий погляд там мене чатує?

Я тут під аркою смакую

Солодке яблучне вино.

 

О, певне, Фавста теж водив

В ці нетрі хитрий Мефістофель,

На цій стіні лишив свій профіль

І пиво з цих шухляд цідив.

 

Входжу в собор, де вічна мла,

І з мороку середньовіччя

Всміхаються мадонн обличчя.

На синім візерунку шкла

 

Христос, незмінний у роках,

Прозорий, пломенем прошитий.

Отут молилась Маргарита

І гірко каялась в гріхах.

 

Потужну повінь ллє орган.

Стара легенда оживає.

На хвилях серце випливає

В вечірній франкфуртський туман.