Перейти до Вікіпедії

О́свальд Бу́рґгардт ще також: Бургардт (4 жовтня 1891, с.Сербинівка Волинської губернії, нині Старокостянтинівського р-нуХмельницької обл. — 30 жовтня 1947, Аугсбург, Німеччина) — український поет, перекладач, літературний критик. Свої твори публікував під псевдонімом Юрій Клен.

 ЗАПОВІТИ Ю. КЛЕНА 
      Юрій Клен відійшов від нас. В ньому тратимо письменника, що сама його присутність серед нас воскрешала блискуче і багатонадійне літературне життя 20-их років на Україні, яке за більш-менш стерпних політичних обставин могло б тривати і донині, тривати як ще блискучіша, імпозантна і плодотворча теперішність. 
      Наша пам'ять, пильно і повторно спиняючись на колишньому, спроможна затирати невблаганну відстань, що відокремлює поточну свідомість від минулого, і магічно наближати до нас факти та події, які давно відлунали... Це було в Києві, наприкінці 20-их років. Микола Зеров підводиться з-за свого робочого столу, енергійно відсуваючи крісло. В його руці — аркушик паперу. Голосом, в якому бринять тріюмфуючі нотки, він покликує: «Перший оригінальний український вірш Освальда Федоровича!» Цим віршем був сонет Ю. Клена «Сковорода». Його вмістив М. Зеров в укладеному ним декляматорі «Сяйво» (з'явився друком в другій полов. 1929р. або на початку 1930р.) разом з двома перекладами Ю. Клена з Шеллі, одним перекладом з Рільке і балядою з «Дон Жуана» Байрона, перекладеною поетом на спеціяльне прохання укладача. 
      Не тільки імпульсивний і темпераментний М. Зеров завжди радів успіхам своїх друзів, як і взагалі кожному позитивно розцінюваному ним явищу українського культурного життя, в гурті неоклясиків, пов'язаних вузлами щирого приятельства, панувала атмосфера взаємної доброзичливости і несилуваного сприяння. Ю. Клен не становив винятку. Його вірність і відданість своїм однодумцям та співробітникам на полі культури не пригасли в розлуці, а швидше розрослися і з бігом часу набрали на силі. Поет присвячує друзям теплі октави в поемі «Прокляті роки», змальовує їх на засланні в III частині «Попелу імперій», видає незадовго перед смертю свої прегарні і змістовні «Спогади про неоклясиків». Ще не побачила світу готована Ю Кленом невелика антологія української неоклясики в німецькій мові; ці переклади проф. Державин, знавець німецької поетичної мови, називає конгеніяльними. 
      Автор цих рядків, опинившись у Львові року 1944 і дізнавшись від С. Гординського, що Клен є прибраним на еміграції псевдонімом О. Бурггардта, нав'язує з поетом листовний зв'язок. В першій же листівці Ю. Клен спішить запитати: «Чи нема серед сонетів Миколи Зерова сонета «Поліфем» (ідеться про сонет М. Зерова «Kapnos tes gaies» — М. О.) присвяченого мені перед моїм виїздом? Я не встиг зайти по нього. Там Поліфем кидає каміння в корабель Одіссеїв, який вже на морі, і безсило лютує». 
      В непохитній вірності письменника своїм друзям, яка саме через повноту свою просто не спроможна допустити нічого стороннього і застережливого, відчувається щось від наших козацьких часів, від лицарського середньовіччя — епох, коли ця чеснота була спеціяльно підношувана і овіяна пильним плеканням. Вірність і відданість становлять глибоко симпатичну рису світлої особистости Ю. Клена, рису, гідну пошани та наслідування. 
      В зв'язку з цією вірністю Ю. Клена своїм колегам виникає питання, чи справді відійшла його муза від неоклясичної поетики, чи перестав він бути неоклясиком у поетичній своїй творчості? 
      Заперечення належности Ю. Клена до неоклясичної школи йдуть по лінії тематичній і психологічно-світоглядовій. Але ні тематика, ні психологічні та світоглядові комплекси не визначають поетичного стилю. Не збираємося тут доводити це твердження широким викладом, але вистачить прикладу, що його подає нам літературний доробок самого Ю. Клена. Критики, що хочуть довести причетність поета до романтиків і «переборення» ним неоклясичних первнів, базують свої твердження на спеціяльному наголошуванні його речей, позначених волею, гоном, пристрасним прагненням. З числа цих віршів спинимося на двох сонетах п. з. «Кортес», виниклих у поета не без впливу сонета Х.М. Ередія «Конкістадори» — про це, зрештою, говорить сам Ю. Клен у примітках до «Каравел». Авторові «Трофеїв» властивий не меншою мірою комплекс непохитної і дзвенючої волі, пристрасного пориву, гордого самоствердження, соколиної мужности. Але те, що зветься романтикою характеру (формула, не першорядна під поглядом метафізично-філософським) — не є романтикою в розумінні стилю, і Х.М. Ередія не «імперіялістичний романтик», а був і лишається парнасистом та клясиком. 

Сторінка 1 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>