Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Olga_kobilyanska_zemlya_Skorocheno1.docx)Olga_kobilyanska_zemlya_Skorocheno1.docx25 Кб894
Скачать этот файл (Olga_kobilyanska_zemlya_Skorocheno1.fb2)Olga_kobilyanska_zemlya_Skorocheno1.fb228 Кб553

 

Ольга Кобилянська

Повість «Земля»

Скорочено

Своєму батькові

Юліанові Я.Кобилянському

посвячує авторка.

На Буковині лежить село Д. Ліс  панський, власність приватна.

Тепер зима. Хата заможного ґазди Василя Чоп’яка, жінка його Докія довгі роки  служила  у дворі. Її поважали у селі, і у дворі, хоч чоловік був великий пияк. Але Докія не була щаслива. Жура гнула її додолу. Бо гризлася майбутнім своєї єдиної доньки Парасинки. У неї був брат Петро, молодший, нежонатий, літ 40, живе з ними, помагає у господарстві. Інтелігентний, серцем м’який, у роботі був мов огонь. Він віддав своє поле сестрі за умови, що має проживати при ній до смерті. Женитися не хотів, бо не мав власної хати. У сільських дівчат був за якогось недоступного героя. Одягався гарно. Над усе любив Парасинку.

Докія  бачила лише один вихід із хмарного положення – віддати дочку заміж, але Василь був проти. Адже в селі жоден хлопець не мав стільки землі, скільки б бажала Доків, крім Михайла Федорчука, але йому потрібно було йти до війська.

Михайло був сином заможного господаря, сильний, здоровий, мав ще молодшого брата Саву.

Парасинці 16 років. Докія надумала віддати її заміж за Тодорка Жемчука – заможного, увільненого з війська, але негарного. Але нічого – донька звикне, він працьовитий і дбайливий. У Парасинки була старша від неї на кілька років товаришка – Анна, наймичка з двору, чемна дівчина, всі її любили.

Докія і Василь видавали заміж доньку за Тодорка, сина Онуфрія Жемчука. Наречена була бліда. Всі бачили, що пара не була дібрана й гарна. Анна стояла у кутку. Танцювала з Михайлом.

Ще двоє людей не поділяло сьогодні радості. Це Докія та Івоніка, бо хотіли, щоб їхні діти одружилися. Докія про Михайла говорила, що він працьовитий та чесний, добрий. Батько говорив про Саву, що він зовсім інший, горнеться не до доброго, роботи боїться, йому танці у голові, має 19 років, не любить землі і не буде шанувати її, коли вона перейде в його руки. А Івоніка хоче, щоб земля його перейшла в робочі руки, адже він її заробив, вона підплила їхньою кров’ю і потом. Ніколи курки не зарізали, яйця не  зварили, все обертали в гроші, щоб добитися всього, що вони мають.

Івоніка спродав дещо із худоби, за це збирався відкупити сина від війська. Говорив, що руки – все наше багатство, наше добро.

Була весна. Івоніка з Михайлом подалися до міста, до бранки. Проходили повз землю. Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних настроях, мов самого себе.

До бурдеїв пішов Сава – напоїти худобу, дати їсти. Але не хотів працювати. Думав, що якби Михайла забрали, то ніхто б не надзирав за ним, нікому б тоді не підкорявся. Сава любить чорнооку Рахіру, доньку Григорія. А батьки сваряться, бо Рапіра була ріднею їм – донька рідної сестри матері. Михайло говорив, що вона погана, циганка. Але Сава не зважав на те, в її обіймах він наче змінився, вона пила з нього всю енергію та силу. Сміявся з нею над батьком та братом. Михайло  був сильний, до роботи здатний, але серце у нього м’яке, як у баби – вважав Сава. Він хотів, щоб брата забрали у військо, тоді б не доводилося прокрадатися до Рахіри, бо батька він не боїться.

Марія тим часом виглядала чоловіків з міста. Була це слабосильна, доволі молода жінка, добра ґаздиня. До хати зайшов Сава – вищий за брата, але ніжно збудований як мати, хотів вечеряти, але мати сказала чекати батька з братом. Вони посварилися. Сава любив свою матір, більше ніж інших, але бували хвилі, коли він ненавидів її, як тепер, коли вона почала нарікати на Рахіру. Мати говорить, що дякувала б Богу, якби його забрали до війська, а не Михайла, прогнала його.

Марія залишилася сама. Повернувся батько і сказав, що вони втратили сина. Михайло ж пішов до бурдею, щоб зранку орати, бо земля жде. Говорять про Саву, що хата стала йому корчмою – лише їсти та пити приходить. На це Івоніка говорить, що коли  брат піде у військо, Сава побачить, що треба ставати до роботи, і тоді він стане іншим, звернеться до землі, і вона його вилікує.

Наступного дні пішли батько з сином орати. Івоніка думав, дивлячись на Михайла, що сама молодість та здоров’я, а має іти.

Був травень. Михайло лежав в городі й думав про робітницю в панських покоях – Анну, яку любив усім серцем. Думав, як вона буде, коли його на три роки заберуть. Адже її мати грозилася видати заміж за якогось горбатого сусіда. Познайомилися вони на панськім подвір’ї. вона була чесна, знала багато різних робіт. Вчилася всього у панни,  яка говорила з нею, як із рівною. Інший раз вони зустрілися в  сусідньому селі, коли Михайло ходив по сіль і побачив Анну в городі. На танці не ходила ніколи. З 14-ти років була при дворі. Товаришувала лише з Докією. Сільські хлопці на неї не звертали уваги, бо вона була убога, не мала ні землі, ні грошей. Не вміла читати й писати, але при дворі навчилася багато.   Але не дивлячись на це все. Михайло її кохав. Зустрівшись у полі. Вони освідчуються один одному. Михайло обіцяє одружитися після повернення.

Одного ранку з двору Марії пропала курка – то її вкрав Сава. Сором було признатися, що їх син злодій. Батько говорив, що він виправиться, а якщо ні. То не дасть йому землі.

Старий Григорій і його дружина Тетяна були бідні, не мали землі. Григорій був зарубником. Лише Рахіра проводила свої дні у безробітті, або швендяла селом, нав’язуючи балаканину. Григорій був з циган. Рахіра вдалася в нього – була лінива. Кидалася на кожного, і осягнути її ласку було не трудно. Вона була старша від Сави, верховодила ним. А Сава пив разом з ними та носив те, що вкраде вдома. Рахіра ж говорила, що батьки його ненавидять і лише вона його кохає.

Настав жовтень. Покинув Михайло батьків та землю. У місті Михайло змінився. Сумував за домом, не міг звикнути до такого життя. Часто плакав, мов дитина. Думав дезертирувати. Батько пішов до Михайла. Син розповів, що хоче втекти, що захворів. Батько говорить, щоб того не робив, все мине. Розказав, що пан хоче переїхати до міста,  що  ж тепер буде з Анною.

Батько повертаючись, думав, що Сава не такий – він залізний, усе б терпів.

Старий Петро пішов до Молдови, щоб заробити гроші і одружитися на Домнікі. А до неї сватався дурний Ілля, вона йому відмовила. Але через 2 тижні, поговоривши з Марією, змінила свою думку щодо сватання Ілії. Але одного разу пішла до міста і зустріла там свого давнього нареченого, що був у війську. Той заплатив Ілії гроші (тридцять ринських), щоб той залишив жінку у спокої. Пішла до ворожки, і та нагадала, що зі своїм нареченим не буде. Минуло вісім днів – Ілія і Домніка  побралися все-таки.

Сторінка 1 з 2 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 > У кінець >>