Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Olga_Kobilyanska_lyudina.docx)Olga_Kobilyanska_lyudina.docx121 Кб3058
Скачать этот файл (Olga_Kobilyanska_lyudina.fb2)Olga_Kobilyanska_lyudina.fb2216 Кб2075

В оповіданні "Людина" особисте щастя героїни Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

 

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

ЛЮДИНА

 

ПОВІСТЬ З ЖІНОЧОГО ЖИТТЯ

 

Присвячено

високоповажній

Наталі Кобринській

 

Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen.Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor...[1][1]

 

Пан Епамінондас Ляуфлер прожив добрі часи. Був ц. к.[2][2] лісовим радником, мав велике поважання, великий вплив і великі доходи. А що він мав між іншим, так “побічно”, ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, — се не мало нікого обходити. Про се не мав він нікому здавати справоздання. Хіба б собі самому. А тому, що був з собою у згоді, тому, що розумів себе, як розумів і свої лісові справи, тож і ходив (як кажуть простенькі люди) “годинник зовсім у порядку”. Відтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись більшими наслідками, коли показалось, що великі причини спроваджують і великі події... тоді й настало... та про се вже опісля...

Пан Ляуфлер був жонатий і мав чотири доньки й одного сина. Остатнього любив він несказанно, ба навіть обожав. “Се буде гординя мого життя, світило цілої родини, се чоловік будучини!” — мовляв він часто до своєї жінки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вірила смілому віщуванню свого мужа. Вона бачила сама не раз у своїх мріях сина лісовим радником, бачила, як він їздив у елегантній колясці, гордими кіньми, біля нього багата жінка, його здоровлять низенько малі й великі, старі й молоді; бачила його також поважним лікарем-радником у товаристві високих осіб, що з ним дружно балакають. Часами зміняв муж будучими свій завід[3][3] й вибирав становище надворного радника. Супроти того не мож було вже нічого закинути. А як се звучало шумно! “Високоповажний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц. к. надворний радник!” Надворний радник! Ні, надворним радником буде, мусить бути. Се якраз мудріше, ніж лікарським радником або лісовим радником! Ну, щодо остатнього, то воно припало їй лише так еn раssant[4][4] на думку, бо її муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лісовий радник не те, що надворний радник! А коли є вже хто раз надворним радником, тоді й до міністра судівництва недалеко. Ой, боженьку, що то не коїться все в чуднім бігу часу! Вона не була одна з тих, котрі вірують в чуда, в протекцію, або що таке. Борони боже: так низько вона ще не упала, тож саме і не думав так ніхто в домі її та її мужа. Вона хотіла речі лише так брати, як вони сам; собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть би там і Гамбетта (котрого вона бачила оногди в раnорtісum), нім став славним на цілу Францію? Яким був Колумб, нім відкрив Америку? Певно, “не таким славним, яким уже став опісля. Був і ще такий один, що сягав немов під небеса. Ах, що то їй все так із пам'яті вибилось, і вона собі ні імені, ні року не могла пригадати! Головне однак в тій події було те, що хтось там в молодих літах був пастухом, а на старість став митрополитом. Однак — куди ж вона загналась? Аж сміх бере. Герман-Євген-Сидор не був ані бідним хлопцем, що вичісував вовну у свого батька (як се робив той бідняка, той Колумб), а вже найменше пастухом. Він був сином ц. к. лісового радника і міг легше, ніж кождий інший, дістатись на таку висоту. Інших перепон не могла доля поставити. Щождо тих пари шкільних років, про котрі люди стільки заводять, то вона ними мало журилася. А коли є вже хто раз в університеті, то літа минають, неначе б їх і не було. Герман-Євген-Сидор не виказував на тепер особлившої охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцеві, робити з сього закид? Він же не належав до тих бездушних натур, котрі вміють годинами нерухомо на твердих шкільних лавках пересиджувати; а противно, був один із тих величаво уложених характерів, котрі вимагають іншого проводу й поведення, як, приміром, звичайні сини; урядників, або — надто мужиків!! Однак висушені тверезі професори (вона їх ненавиділа), котрі з пожовклими щоками, наче мумії, проходжувалися й молодості,. мабуть, зовсім не розуміли, вони не могли його зрозуміти! Немилий наслідок сього був такий, що збилися з. правого шляху, що взяли “пік”[5][5] на нього, прозивали його сильну волю “упрямістю і злосливістю”, а його смілі, свобідні бесіди і дотепні діла називали вони попросту трійлом для цілого класу, ще й переслідували його, в повнім значенні слова, на смерть...

Під час, коли син невпинно розвивався, підростали й доньки. Природа обдарувала їх під кождим взглядом щедро; крім того, посилала їх пані радникова на науку французької мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашніх забавах та інших вечірках рвалися за ними молоді люди... І так усміхалась пані радниковій будучина ясна та чиста, наче та днина весняна, і вона називала її в своїм серці своєю “другою будучністю”.

Сторінка 1 з 18 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 > У кінець >>