Критика «Земля» Кобилянська 

   У повісті «Земля» (1902 р.), яка була написана на основі реального братовбивства, що ста­лося восени 1894 р. в с. Димка, О. Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села з усім комплексом суспільних процесів. У цьому творі поєднуються елементи символічного та реалістичного стилів. Письменниці вдалося відтворити картину селянської психології, взаємин селянства з навколишнім світом, показати злочинну, на її погляд, владу землі над селянином. Те­мою твору є трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. В основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна символічність. Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства, тобто першогріха, зла у світі. Ця надідея розкривається у двох основних проблемах твору: людина й зем­ля та доля людини.

Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болі, терпіння, сподівання хлібороба. Івоніка Федорчук, батько Михайла і Сави, — чесний господар; він із дружиною Марійкою невсипущи­ми трудами зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам: «Як я колись замкну очі, то хо­чу, аби моя земля перейшла в робучі руки». Земля для Івоніки — жива істота, він подумки розмов­ляє з нею. Старший син Михайло — його гордість і надія. «По всіх селах навкруги немає йому па­ри — такий добрий», — каже про нього літня селянка Докія.

Так само прив’язана до землі дружина Івоніки, Марійка. Навчаючи молодшого сина, мати по­яснює, скільки праці вкладено в землю: «Лиш Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарика ми не дотикалися. Аби я раз булочку собі купила, то й то ні!»

Письменниця майстерно відтворює діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їх. Але ж Сава тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна впізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!» І коли Марійка почала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина «й не кивнув пальцем на свою жінку».

Не однаковими виросли їхні сини — Михайло й Сава. Михайло — роботящий, любить і пова­жає батьків, уміє і прагне працювати. Він любить землю, але людина для нього — дорожча. Поко­хавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частини землі, якщо батьки, які мрі­ють про заможну невістку, не примушуватимуть його до такого шлюбу. Письменниця глибоко проникає у психологію Сави, який не любить землі. Цей образ нагадує міфічного Каїна. Він днями вештається лісами й луками з рушницею. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не лякала його. Савина прихильність до двоюрідної сестри, циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, — це патологічний зв’язок, заснований на гріхові та злі.

Ольга Кобилянська з винятковою силою психологізму передає любов українського хлібороба до землі й вистраждане упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. У «Землі» всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібо­роба. У цьому творі вперше було висвітлено його нелегке життя в триєдиному вимірі: соціальному, національному й психологічному. М. Коцюбинський писав авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — ...і природа, і люди, і психологія їх — все це робить... сильне враження».

Повістю «Земля» О. Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в україн­ській літературі.

Найпоказовіша ознака, що засвідчує належність «Землі» саме до символізму, — наскрізна знаковість, закодованість змісту. Повість дослівно оповита низкою деталей, які мало назвати прос­то символічними — вони містичні, через них у нашому світі виявляється світ потойбічний.

Передовсім символи виступають знаками долі-фатуму, насування біди (обрив струни на весіл­лі; «заблуканий погляд» Сави та його пристрасть до вбивств; злощасні граблі, якими Марія про­хромила ногу, через що не змогла піти на прощу).

У кульмінаційних сценах символічні деталі частішають, переплітаються, вливаються одна в одну, стають промовлянням Бога до людини, сповіщають містичний, вищий сенс того, що діється. І чутливіші, одухотвореніші герої сприймають їх.

Кілька разів у мертвого Михайла починає іти кров: зразу — коли вперше до нього підходить Сава, потім -— коли Марія накинулася з прокльонами й бійкою на Анну. Напевно, це крик його душі, докір братові й печаль за тим, що Сава занапастив себе смертним гріхом; у другому ж випад­ку — плач за коханою, жалість до неї, намагання подати знак матері, щоб одумалася.

Найбільше ідейне навантаження мають три ключові символи повісті — сусідній ліс, теля, мі­сяць і зорі.

Сусідній ліс — символічне втілення его, сліпого інстинкту, а саме це визначає натуру Сави; власне, сусідній ліс — його стихія. О. Кобилянська натякає, що саме втрата здатності відчувати, розпізнавати гріх і є першозерниною зла, сатанинством. Тому Анна так жахається сусіднього лісу, інтуїтивно відчуває небезпеку, що з нього чигає. Аж тепер стає зрозуміло, що то під час першого побачення з коханим дівчині привиділася подоба самого князя тьми.

Сяйво місяця натякає на позасвідому, містичну царину, де й кореняться причини, заховані по­яснення трагедії.

Удаючись до символічних деталей, О. Кобилянська робить успішну спробу проникнути в надраціональні, позасвідомі обшири духовного світу. Вона вважає, що кожна людина проходить по життю тим шляхом, який їй накреслено згори, і ніщо не може змінити долі. Щоправда, доля час від часу подає певні знаки, які треба вміти бачити й розуміти. У творі ці знаки стають своєрідними символами, які так і лишаються для героїв нерозгаданими, тим самим підтверджуючи знову ж таки невідворотність долі. Кобилянська виступила як прозаїк-новатор, як письменник глибоких душев­них переживань та напруженої думки. Іван Франко не випадково поставив її на чолі «нової школи» в українській літературі: авторка у своїх творах вперше пояснювала поведінку людини психічними імпульсами, відкривала читачеві глибокі таємниці людської душі.