Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.docx)Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.docx151 Кб851
Скачать этот файл (Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.fb2)Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.fb2274 Кб767

 

Кочерга Іван

Свіччине весілля

ПЕРЕДМОВА

 

Коли я випадково натрапив на мотив "заборони свiтла", мотив, що й послужив темою для цiєї драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя i соцiальної боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби України за свою волю i самобутню культуру.

У двох грамотах литовських князiв (1494 i 1506 рр.), що володiли тодi Києвом, е коротенька звiстка про те, як київськi воєводи заборонили, немовби з протипожежних мiркувань, засвiчувати свiтло "в домєх" київських городян i ремiсникiв, стягаючи в разi непослуху чималi для того часу штрафи. Тяжка ця заборона тривала, очевидно, не менш як 15 рокiв, бо в грамотi 1494 р. вона згадується як факт, що вже iснував, i минуло ще 12 рокiв, як нарештi 1506 р. цю заборону остаточно скасував уже новий король Сiгiзмунд. Iнших вiдомостей про iсторiю "заказаного свiтла" я не знайшов. Грамота 1506 р., що "отложила" заборону свiтла, посилається на скаргу в цiй справi киян. Проте i попередня грамота 1494 року каже про такi самi скарги, що не заважало воєводам ще 12 рокiв тримати в темрявi ремiсничi "кiнцi" великого мiста. Отже, не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим князям, київськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання.

Хоч як там було в дiйсностi, але такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеї i права.

Пiсля запровадження в Києвi Магдебурзького права цехове життя на початку XVI столiття було в повному розквiтi. Всi отi кравцi, шевцi, рибалки, теслярi, золотарi, бондарi, кушнiри, ковалi, стрiльцi й багато iнших, про життя яких у Києвi згадують тогочаснi джерела - звiсно, не могли залишатись байдужими глядачами насильства феодального панства з заказаним свiтлом, що вiд його заборони терпiли насамперед саме "нижчi", трудовi верстви тодiшнього суспiльства.

З мотивом заборони свiтла, що його дає згаданий iсторичний епiзод, я зв'язав вiдомий київський звичай "женити свiчку" першого вересня, що справлявся ще порiвнюючи недавно - в 80-90-х роках минулого столiття.

Я спробував вiдтворити корiння такого весiлля в самiй боротьбi за свiтло київських ремiсникiв. Для цього я поставив у центрi поеми вигадану постать ремiсника-зброяра Свiчки, з весiллям якого i зв'язав перипетiї драми i самої боротьби ремiсникiв за свiтло.

Запровадження в драмi цього мотиву вимагало iнсценiзацiї стародавнього весiльного ритуалу. Це утворювало небезпеку розгубити в сирому етнографiзмi драматичне напруження поеми, i, щоб уникнути цього, я дозволив собi символiчну поетизацiю весiльного ритуалу в рамцi цехових мотивiв, оскiльки весiлля вiдбувається на об'єднаних зборах усiх цехiв.

Ось те, що я вважав за потрiбне сказати щодо сюжету i зовнiшньої побудови моєї драматичної поеми.

Тепер не зайвим буде обiзнатись, бодай в загальних рисах, з топографiєю тогочасного (1506 р.) Києва, принаймнi тих його мiсць, якi е безпосередньою сценою цiєї дiї.

За тих часiв Київ ледве почав оживати пiсля жахливого руйнування, якого зазнав в 1482 роцi вiд кримського хана Менглi-Гiрея, що "Кiєв взя i огнем сожже". Нагiрна частина мiста - Старий город - була занедбана, зруйнована i не пiдiймалася з руїн аж до XVII столiття. Все мiське життя за часiв нашої драми було зосереджене на Подолi, що звався тодi Подольє або Нижнiй город.

Тут, в тiсних i кривих вулицях, кипiло торговельне i промислове життя мiста, тут, в убогих, ушитих соломою хатах, жили мiщани, ремiсники, купцi та iнший київський люд. На великому майданi, де тепер будинок Київенерго, мiстився Магiстрат - мiсце, де було зосереджене мiське самоврядування за Магдебурзьким правом, а далi на захiд, пiд горою, був Житнiй торг - назва, що збереглася й досi.

На захiд вiд Подолья здiймалася над його кривими вуличками гора, так звана Вздихальниця, що являє собою вiдногу Старокиївських високостей, але трохи нижча за них. Тепер над кручею цiєї гори стоїть Андрiївська церква, тодi ж усю цю високiсть, а також сумiжну з нею Киселiвку (назва пiзнiша) займав Київський замок, що його збудували десь, певно, в XV ст. литовськi князi, щоб закрiпити свою владу в здобутому ними Києвi.

Отже, з одного боку Подольє - центр мiщанського i цехового життя, з другого - пануюча над ним Вздихальниця з литовським замком (Гора) - i є мiсце дiї нашої драми.

Головна i найвигiднiша дорога з Подолья до замку йшла в обхiд на захiд, а потiм на пiвдень, огинаючи гору таким способом: з Житнього торгу повз гору Щекавицю, що стояла на пiвнiч проти Вздихальницi, через Кожум'яцьку браму i так званий Копирiв Кiнець i далi через передмiстя Кожум'яки - назва, що збереглася за вiдповiдною вуличкою до останнього часу. Копирiв Кiнець, де автор мiстить оселю своєї героїнi Меланки, знаходився, отже, на дорозi мiж Горою з її замком i Подольєм, що вiд нього вiн вiддiлявся згаданою Кожум'яцькою брамою i був трохи вищий.

Сторінка 1 з 45 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 > У кінець >>