Олексій Коломієць - Дикий ангел (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.docx)Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.docx95 Кб983
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.fb2)Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.fb2149 Кб1007

 

Батько бере грошi, рахує.

 

У л я н а. Соромно сину не вiрити.

П л а т о н. А може, касир не додав? Рахувати не соромно, а приносити двiстi тридцять карбованцiв, як хлопчаковi, - соромно!

Ф е д i р. Новий верстат - ще не приноровився.

П л а т о н. Двiстi тридцять карбованцiв за мiсяць, слюсар-iнструментальник... При такому здоров'ї!..

Ф е д i р. Платять не за здоров'я, а за роботу.

П л а т о н. Отож-то, що за роботу. Надурочнi бери!

У л я н а. Дай же Федi на витрати.

П л а т о н. Минулого мiсяця брав. Де вiн їх потратив?

Т а н я. Двiстi тридцять карбованцiв татовi мало. Менi б такi грошi! А втiм, однаково: на заводi одержуй, а вдома здавай, тiльки й того, що перенесла з одної каси в iншу.

П л а т о н. Як у тебе, Таню?

Т а н я (подає грошi). Сто п'ять.

П л а то н. А премiальнi?

Т а н я. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Менше балакай.

Т а н я. Двадцять п'ять собi залишила - на сукню.

П л а т о н. У тебе їх досить.

Т а н я. Не моднi.

Пл а тон. На моду грошей немає.

У л я н а. Хай купить.

Т а н я. Щедрi ви, тату. Отак, кажуть, колись куркулi родилися.

П л а т о н. Мабуть, що так.

Т а н я. I на курси п'ятнадцять карбованцiв.

П л а т он. Якi ще курси?

Т а н я. Я вже казала. Iноземних мов... Стюардеса має знати мiнiмум двi мови.

П л а т он. Хочеш на курси - прироби. Тобi ж хотiлося в складальний - переходь. Там i зарплата бiльша.

Т а н я. Обiцяють, а не переводять.

П л а т о н. Для переходу в iнший цех треба, готуватися. Походити, подивитися, за когось попрацювати. З цеху в цех - не з одного трамвая в другий.

Т а н я. Це менi ясно, а на курси давайте!

П л а т о н. Сказав - прироби. Приробиш - краще вчитися будеш. (До Павлика). Як у тебе, студенте? Ще не одержав стипендiї? Там у вас порядку немає. (Складає окуляри, ховає блокнот). Ти, синку, в цi канiкули на завод не пiдеш. За два мiсяцi - триста карбованцiв! Не пiдеш.

У л я н а. Нарештi зжалився батько. А то чужi дiти вiдпочивають, а вiн свого - на завод.

Л i д а. Мiй Петро теж здавав грошi у батькову касу?

П л а т о н. Тут жив, тут одягався, харчувався - i грошi докупи. Всi на одних правах.

Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.

П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.

У л я н а. На Пiвнiч?

П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.

У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш відпочити.

П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив - вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.

Л i д а. Може, вина?

П л а т о н. Хай стоїть - не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.

 

Федiр наливає в бокали пиво.

 

У л я н а. Як же не думати - на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворiє.

П л а т о н. Може, в Артек його?

У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв.

Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.

У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!

П а в л й к. Нiкуди я не поїду.

П л а т о н. Це ж чому?

П а в л й к. Є причина.

П л а т о н. Говори.

П а в л й к. Я вам потiм скажу.

П л а т о н. Говори, тут усi свої - шпигунiв немаѕ.

 

Пауза.

 

П а вл й к. Я женюся!

 

Пауза.

 

У л я н а. Дурнi жарти.

П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час - женишся.

П а в л и к. Я без жартiв.

П л а т о н. Я теж. - Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка - викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?

П а в л и к. Якось проживу.

П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий!

У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав - не дозволю, i досить.

Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.

П а в л й к. Ми вже записалися.

 

Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.

 

Т а н я. Може, й весiлля згуляли?

П а в л й к. Згуляли!

У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?

Т а н я. Нiчого особливого - дитя женилося!

У л я н а. Павлику!..

Ф е д i р. Вiн правду каже.

У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?

Т а н я (наспiвує).

 

I сказала стиха мати:

- Хоч женитись, спитай тата...

 

П а в л и к. Знав... не дозволите.

Ф е д i р. Своїм сказати треба було.

Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.

П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити?

П а в л и к. Думав.

П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?

У л я н а. Прогодуємо - не збiднiємо...

Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?

П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.

Т а н я. Хай зайде.

 

Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.

 

Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися - то вже дружина.

П а в л и к (ще вагається). Тату...

У л я н а. Клич.

 

Павлик глянув на батька - швидко вийшов.

 

Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.

Ф е д i р. Ну й Павлик...

Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...

Ул я н а. Вгамуйся, Таню!

Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.

Ф е д i р. Так не можна.

Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.

 

Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.

 

Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає трубку).

 

Музика затихає.

 

Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.

Т а н я. Ще буде грiм.

 

Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.

 

Оля. Добрий день!

У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?

О л я. Оля.

У л я н а. Просимо до столу.

Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. - Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо.

 

Оля несмiливо сiла.

 

Пообiдаємо, розмова краще пiде.

О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.

У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?

О л я. Вiсiмнадцять.

У л я н а. Раненько замiж побiгла.

О л я. Павлик сказав, то й побiгла...

У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,

О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.

Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!

У л я н а. Учишся?

О л я. У медшколi, на другому курсi.

Т а н я. Чудово!

Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.

 

Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.

 

Т а н я. Оце суботонька!

Л і д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.

О л я. Павлик теж говорить...

Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.

 

Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.

 

У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,

 

Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить Олi.

 

Якось перед людьми нiяково - скажуть, потай женили сина.

Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?

У л я н а. Ти б менш торохтiла.

Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?

О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.

Ф е д i р. А батько?

О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.

У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?

О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.

 

Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.

 

Пошук на сайті: