Завантажити материал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grygoriy_kosynka_anketa.docx)Grygoriy_kosynka_anketa.docx32 Кб605
Скачать этот файл (Grygoriy_kosynka_anketa.fb2)Grygoriy_kosynka_anketa.fb253 Кб530


Григорій Косинка

АНКЕТА



Чорнобривий паровоз закашляв десь далеко колесами, несміло засвистів у степу, i замурзані села виглянули із-за горбів здивовано, а Половецьке назустріч аж поклонилося, наче хотіло сказати: «Добридень вам!» Але засіяв сіянець дощ, заїмжилося, i село не поздоровкалося… 
А на тихий кашель паровоза пiдвiвся з полу в своїй хаті Антон Родіонович Собачка i, потягаючись, голосно сказав до жінки: 
— Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч! 
Розпатлана жінка, з підсиненим оком, спала поруч; він штовхнув її грубо під бік i в’їдливо, ляскаючи в долоні, гукав: 
- Хазяйка!.. Слава Богу, вже день, а ти й досі сонька виводиш... Пора, стара! 
Галька, обсіяна ластовинням та великими чорними бровами, злякано подивилась на свою долю — заспокоїлась, а спалені, смутні очі засміялися до Собачки: 
- З ким діло маєш, то той i верзеться... 
— Нє, ти, бра, послухай: вчора ми поймали на лузі Гарячого, а сю ніч — наче горять копиці сіна, якісь чорні свині лізуть у піч, за ними наші заложники… дядьки танцюють коло вогню i п’ють котъолками самогон... 
- Я розгоняю їх із Чабанюком, а Бугаєць Дмитровський (у мене сексотом работає...) під ніс мені котьолок: «Пий, кров-душа, разом з нами!» І, главне, Гарячий на рижому коні — прямо на мене, командую: «Револьвери!» - сіна горять, а села почорніли, як самогонні апарати... 
Галька погладила сонну голівку Палажки, закрила настільником ноги розпаленого на припічку хлопчика і важно зітхнула:
- Бо п’єш... Отак десь гулятимеш, гулятимеш, а банда застукає та й... 
Антон Родіонович сплюнув додолу, розтер чоботом, трохи зблід i, скривлений схожий на змерзлого пса, промовив: 
- Горілий самогон, говорив тов. Джемс, вредно пить... 
Він почав лащитись до жінки: 
— Дурочка ти, да ти знаєш, що таке твій Антон Родіонович? Думаєш, отак без рукавиць і на той бік пошлеш... го, го! О, я можу ще тепер зжити декого, хай не гавкають — «бандит був — бандит зостався...» О! Ну, от... знов своєї: «Надоїв людям — услід плюють...» Плювать мені на людей, знаєш це? Ет! Правду говорить про женщину тов. Джемс... 
От серед цього саме місця Антон Родіонович натяг лівий чобіт на ногу i змінив свою думку: 
— Готуй снідання, а Палажка хай катне до комнезаму за підводою... Сьогодні говорю учителям, хе, контрреволюціонери, промову... Ми только лучшего хатiм... — І далі різко гукнув на всю хату: - Снiдать — раз, онучу без рубців знайти — два i чарку до снідання — три! 
Галька: 
— Уже стерявся... 
І Антон Родіонович почав снiдать; жінка підносила, а заспані діти попрокидались i, злякані, поглядали з печі на батька i мовчали; правда, iнодi падало на прилавок, до матері, якесь необережне дитяче слово: «Мамо, а нам сальця», але батько протирав тоді заплакане вікно і незадоволено їв із салом своє слово: 
— Азiяти. 
...На печі шепотіла осокою дітям баба Оксана: 
— Ваш батько виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є... 
І діти боялися батька: коли настане вечір, він уздечку з кілочка та до матері п’яний кричить: 
— Ти проти властi йдьош? Уб’ю гадюку! 
П’яний падав на долівку, бив лобом пiднiжку столу, блював... а мати слала долі куль соломи, кожух — клала спать, i сама бігла замикати двері — боялася... 
«…І виписує душі, як у граматку, а потім п’є та матір б’є...» 
Собачка надів порепану од сонця кожану куртку, накинув дощовика, засунув за пояса револьвер, грюкнув дверима i вийшов. Аж до самих Смутних горбів Антон Родіонович думав: 
«Що казав тов. Джемс про женщину? Женщина i проiзводство...» Він засміявся сам до себе i сплюнув: 
— Хіба з таким жлобом, як моя жінка, може бути проiзводство? Культури ніякої, неграмотна, а політики совершенно не понiмає... Ех, свєт!..— Останні слова були вже із термінології самого лише Собачки. 
— Но, но, но-о... Оддиш трохи, не смикайся,— приказував під горбом якийсь клiщуватий, з рижою борідкою дядько до коня; побачив Собачку, обтер повагом мокре обличчя i влесливо, хитро засміявся: 
— Антону Родіоновичу привіт... 
А Антон Родіонович тільки одно слово: 
— Здрастуй,— тихо.— А продналог! — голосно, і паче в серце голкою клiщуватого — «не везе!», одкотив комір дощовика і пішов. 
Дядько скривився: 
- Пролог... Н-но! 
Ударив коня, засвистіла під колесами грязь, і віз спинився; дядько кинув услід Собачки слинявого матюка, сіпнув за віжку і люто запитав голу вербу: 
- Га? Пролог, каже, а! В банді крутився i тут крутиться,— міркує кліщуватий.— А... но! Стала слухать, гадова душа! 
Повернув пужално, із усієї сили ударив коняку — сіпнула, а він підклав плече під полудрабок, i побичувались на гору. 
І Половецьке ранком було таке убоге... обсмикана скотиною стріха на повітках, голе обчухране дерево, а через дорогу од колодязя пройшла з повними вiдрами боса, у кропив’яній, з мiшкiв, спiдницi дівчина і хлюпнула коло воріт водою... 
Грязь, дощі... 
— Спасибі, хоч дорогу з повними відрами перейшла,— подумав дядько i тугіше підперезав пасок шинелі.
ІІ
Волость, перемальована на виконком, нагадує стару миколаївську троячку, залиту олією, що блищить сірою осугою, а кінчики покусані часом,— так от кулі покусали бляшану покрівлю волості, у вікнах — тонка шалівка, а підлога - пізно заоране поле... З’їзд. 
І коли розтрушує городняком учитель Матвiєць, здається, засіває поле; це нічого, що в кутку, де була колись ікона пам’яті Олександра III, стоїть тепер бюст Шевченка, а над ним плакати: 
«Бей по Колчаку! — звал Октябрь.— 
Бей по Деникину! — 
Бей по Петлюре!» - 
а хтось, голодний на папір, одiрвав цигарок на три i неграмотно дописав: «Бей бандитов — эксплоататоров народной крови». 
Матвiєць на все це дивиться косо, обережно, а сміх його - тоненький, їдкий i сковзається на обличчі учителя Черевички, i радо ловлять у дверях його очі обпалений вітром вид Одарки Костянтинівни... Він показує на газетні рядки і голосно, щоб чули учителі, що крешуть коло вікон огонь, читає газету... 
- Прикурюємо... з’їзд так з’їзд — Антон Родіонович слово скажуть... 
— Ша, Чечевичко... 
«Революційна Європа. По радіо з Науена нас (хi-хi) повідомляють: Європа в революцiйнiй небезпеці: в Англії, Америці, Франції перепродукція товарів досягла... безробіття грізною хвилею...» 
І кидає на стіл газету. Одарка Костянтинівна хiхiкає: її лисиче обличчя, коли зустрічає розумні Матвiйцевi очі, робиться кокетливо-пишним, серйозним, а слова його вона вичитує сама,— але до розмови встряє отак собі, за здрастуйте, розхристана бурсацька постать Чечевички, i на хвилину робиться смішно: 

Сторінка 1 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>